Анна ПОПОВЧУК – народилася у грудні 1983 року в місті Чернівці, Україна. У 2005-му році Анна закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Магістр філологічних наук.
З 2006-го по 2013-ий рік Анна Поповчук працювала редактором і ведучою культурно-мистецьких та науково-просвітницьких передач Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії та радіостанції «Буковина».
Лавреатка всеукраїнських та міжнародних конкурсів, володарка низки премій та відзнак професійної майстерності.
Членкиня Національної спілки журналістів України.
Громадська активістка, редакторка, упорядниця художніх видань, ведуча і учасниця культурно-мистецьких програм, заходів та життя України.
Поетеса. Авторка книги віршів «БО – ЛЮБЛЮ» /АННА ПОПОВЧУК. КНИГА ВІРШІВ “БО — ЛЮБЛЮ”/ /Видавничий Дім «БукРек», 2012 рік/.
Учасниця першої антології Майданівської поезії «Небесна Сотня».
Авторка ідеї, співавторка та упорядниця англомовної антології віршів про війну та нинішні реалії в Україні «ГОЛОСИ ВІЙНИ І НАДІЇ» /2023 рік/.
Аннині статті-спомини вміщено в книги:
«ГОЛОС ЕПОХИ» /присвяченій поважному ювілею Чернівецького обласного радіо, і роботі там Анни/, та – «Метеорит над Кадубом», – на вшанування пам’яті її дядька, першого на Буковині Заслуженого журналіста України, публіциста, письменника, багаторічного головного редактора громадсько-політичної газети «Буковина» Володимира МИХАЙЛОВСЬКОГО.
А відома поетеса і творчий наставник Анни в літературі Тамара СЕВЕРНЮК включила до своєї книги «КРІЗЬ ДИМ ОСЕНЕВИХ ЗГОРЯНЬ» і вірша Анни «Заярмили вже людей, забидлували…».
У різні роки поетичні твори Анни ПОПОВЧУК з’являлися на сторінках всеукраїнських та закордонних літературно-мистецьких газет, журналів та альманахів /«Буковина», «Буковинський журнал», «Франкова нива», «Золота Пектораль», «Гомін Підгір’я», «Німчич», «Ukrainian people», «Сівач»/ та на різних інтернет-порталах /«Буквоїд», «ЛітАкцент», «Порт-Фоліо», «Майдан. Дрогобич» та інших/.
У своїй поетичній творчості Анна пише про людей, події та час, в який ми живемо, природу, яка нас оточує, про дитинство – для дорослих і наймолодших читачів, а також — створює філософську, громадянську, духовну та інтимну лірику.
На Аннину творчість є чимало гарних пісень, перекладів, рецензій, схвальних відгуків від фахівців, колег-літераторів, літературознавців, критиків і пересічних читачів.
Творчі сторінки Анни ПОПОВЧУК також можна знайти у Фейсбуці: «БО — ЛЮБЛЮ» /відкрита публічна сторінка/ та «КНИГА ВІРШІВ АННИ ПОПОВЧУК «БО — ЛЮБЛЮ».
*
«Я — АРХЕТИПНО-ТЕНДІТНО-УЯВНА…»
–
З НЕБЕС
…Дощі усе падуть… з небес, згори…
Все пропливають хмари ці над нами…
А ти, коханий, слухай і завмри:
Як плакала про Тебе я рядками!..
Про паузи між збитих недофраз,
І зустрічі по псевдорозставаннях…
Та як збиралися у путь щораз,
Коли нестерпним нам було чекання…
Пелюстками тремтких казкових снів
Тоді у грудях тріпотіло серце.
Хотілось Жити довше! Ти хотів
Божественного щастя чути скерцо.
…
Небесний Янгол тихо прилетів
І надлегенько нам присів на ліжко…
Почув усе, що чути ти хотів,
І пірʼям шурхотнув – надніжно.
–
ІРИСИ
Я – ґотика. І я ж – сецесія.
Я – архетипно-тендітно-уявна.
У твоїх мріях – пастель в прогресії:
Лежу: оголена, бездоганна.
В нічних зітханнях – вологий морок.
Екстаз любові – маленька смерть.
На підвіконні зітхає – ірис…
Ми разом щастя надпили вщерть…
–
***
Ну от і все. І хай нам бракне слів
У дивному саду із ностальгії,
Прекрасних днів, солодких митей, снів
У запашній лавандовій олії…
Вечірніх кумкань з-посеред ставків,
З ранкових переливів срібнобілих,
І – з того, що зробити хтось не вмів,
І – того, що сама я не посміла…
–
***
За брамою сховалася зима…
А я – сама? – Та ні, вже не сама!
Свою з Всесвіттям віднайду тотожність,
Одержу власну на усе спроможність!
Незимні станси на папір вкладаю, –
Хоча зимі це трохи дивно, знаю!..
Живу за особистим біоритмом:
Любов, гармонія… до них ніяк не звикну.
Хтось каже: йдуть поезій каравели –
Натомість пишуться життя новели.
І все таке Пресвітле, Біле, Миле!.. –
Життям намріяне усе, що я б любила…
Пишу – як в коси квіти заплітаю.
В омріяних обіймах засинаю.
–
***
…Звільняюся від тягарів даремних,
Зникоме все довкола нас й непевне,
Минає все те, що було, та всі…
Лиш відчуття долоней у росі.
Напоюється кришталями спрага.
Цікава книга – розуму наснага.
А сила духу зміцнюється в гарті
Тоді, коли життя стоїть на карті.
Запахне паста з ручки й згарок свічки.
Пробуджується в нетрях щось космічне,
Сколихує до дна такі глибини…
У тиші скрик лунає лебедений.
І до зерна простягнеться рука…
По вінця повна чаша нам гірка.
Допоки ж мій страждатиме народ
Від різних зайд… своїх злодюг… заброд…?!
–
***
Вже так далеко відпливли
Переживань юнацькі муки
То мудрий час перемінив
Мінорні звуки
Самотній позосталий лист
Пташина зграя в сірім небі
Який же треба мати хист
Аби знайти себе без Тебе
Віолончельний швидкоплин
Всіх проминань солодка мука
Тепер з душею сам-один
Довкіл ні звуку
–
***
– Невже всі людські жертви задаремні?
Коли ж покинуть біди світ страждений?
Трояндами укриє землю літо,
І ми там будем, як щасливі діти?
Благословиться нам на днесь,
Настане спокій… –
Ти при надії, а чи без,
Питаєш:
«Доки?..»
–
ЛЮБОВ НА ТЛІ ВІЙНИ
…Свіча збігає прозорим воском,
Що помутнішає вже за мить.
І знов у грудях за всіх щемить…
Стоїть квіткарка попід кіоском.
Біль не минає, як віщі сни.
Як снивний осуд чи пересуди…
Якщо не віриш – себе вщипни
/ще болючіше щипають люди!../
…Ще й треті півні не проспівають.
Трембітні звуки вівчар пасе.
Туманів ранніх солона павідь
Понад плаями нас двох несе!..
І понад кручі… і понад гори…
І понад муку… Війна іде…
А серце з серцем свій всесвіт творить –
Всепереможний, як Божий день.
–
P.S. Повністю добірку віршів можна прочитати в черговому номері журналу “Золота Пектораль”