Знайомі переслали щось про ’НЙ Групу’ 7-го травня, але без тексту. Вкінці дістав текст без жадної інформації звідки це інтерв’ю, швидко переглянув і відписав знайомим мою думку: „Трохи нагадує притчу Плятона про людей, які сидять в печері і бачать тільки сильветки і тіні того, що на зовні. Це мені також трохи нагадує час, коли Марти праця з перших джерел над листуванням Наталії Лівицької-Холодної, які УВАН видав, з України знавці переправляли, бо знали краще про Олену Телігу, наприклад.
В цьому описі бракує розуміння перйоду, і дивно, що є довгий очерк про Ярославу Ґеруляк, певно взятий з того, що я подав до виставки в Українському Музею в Н.Й. Поминули згадку про Шікаґо, де довгі роки і Слава (як вона підписувала, часами прізвищем), Урбан, Мілонадіс, Рубчак, брати Коломийц, і включно з моєю участю в багатьох мистецьких виставках групи ’Моноліт’, про яку тепер мало відомо, бо орієнтація згодом перейшла на схід до Нью Йорку (не Нью Йорка – це явний русизм). Навіть Арка Оленська була довго в Шікаґо Унівеситеті (відкидаю ’Петришин’, бо він її жалюгідно вбив). В моєму архіві збереглися численні програмки з тих часів, і пізнійше, коли я вже був в Токійському Унівеситеті в Японії, мистецьке життя в Шікаґо було дуже активне до половини’ 60-их років. Непорозуміння поглядів існує, бо Американський схил до традиційної неформальності не легко розуміти Европейцям. Треба черпати атмосферу духу того часу і усвідоміти що Нью Йоркська Група в дійсності ніколи не існувала як течія і не була офіційною організацією, як академікам в Україні вже вигідно комбінувати, бо їх спадщина це довго реґіментоване життя в Союзі. В часі світу сваволі ’бітників’, мистці та їхні приятелі часто сходилися в ателіє, пили вино, організували виставки, мали завзяті суперечки про те що пішло в друк, і мистецьке життя процвитало ’органічно’. Тут треба згадати кисень, яким всі дихали, неймовірно важну ролю, яку відігравав Пролог як центр розвитку Української культури в Америці, та співпраці з Українськими диссидентами і також з Польським центром в Парижі, наслідки якого ми бачимо наявно тепер. Тому що я припадково майже той останній ’Могіканин’, який близько жив в тому мистецькому крузі в Шікаґо, Нью Йорку та Парижі, і особисто знав майже всіх, пробую тепер щось писати про дух того часу, може вдасться. Ціле життя писав по Англійськи, а від двох років Українською мовою, коли дістав програму до комп’ютера.
Юрко Тарнавський повідомив тиждень пізнійше, що це інтерв’ю про Н.Й. Групу знаходиться в журналі ’Золота Пектораль’, про яке я ніколи не чув, і радив післати щось, але знаючи мене, сказав, щоб не дуже критикувати, особливо за ’Інгредієнтність’. А я таки не витерпів і почав міркувати: в Англійській мові ingredients в першу чергу означає фізично-хемічні складники чогось. Якщо вжити цей термін до групи поетів, нпр., можна сказати, що група має 5 відсотків Бойчука, 3 відсотки Рубчака, 55 відсотків Тарнавського, і т.д. Мовознавство мене цікавить, і останньє мавпування Української преси вживаючи російсьий правопис до Японської мови, де писали, що Президент їде до Хіросіми, а перед тим про події в Фукусімі. Навіщо російської транскрипції, як багато вірнійше і вже час вживати Українську азбуку фонетично, як Гірошіма, і Фукушіма, які точно передають докладний звук Японської мови (шіма – це острів, а гіро – це широкий, а слово ’сіма’, в тій мові взагалі не існує, так само як ’хіро’).
З Поважанням, Богдан О. Ґеруляк