Богдан Дячишин зі Львова активно читає книжки вже років шість. Читає. Коментує. Популяризує. Захоплений творчістю Андрія Содомори, присвятив йому декілька книжечок.
Ось ця, найновіша (Про моменти життя, обійняті словами: есеї про літературу. – Львів: Растр-7, 2021. – 140 с.), присвячена пам’яті Миколи Петренка (1925–2020), українського поета, народженого на Полтавщині, який весь свій творчий вік прожив у Львові. Восени планувалося відзначити його 95-ліття, але Бог розсудив інакше. За два тижні до ювілею пан Микола переступив поріг вічности. Довге життя. Гідне життя. Творче життя.
З 14 матеріялів книжки, три перші присвячені М. Петренку. Ще один – книжці Любомира Сеника (1930–2021), літературознавцю і письменнику, який нещодавно теж пішов у засвіти.
З инчих матеріялів я б відзначив міркування про книжки Петра Шкраб’юка (ще один автор, яким захоплюється Богдан Дячишин), Анатолія Кичинського, Степана Процюка і Віталія Запеки. Останній автор відзначений премією імені Ірини Вільде. Можливо й достойна книжка, але є один момент для мене драстичний: Віталій Запека є небожем львівського поета Євгена Запеки, на жаль, вже покійного, а в журі є Лана Перлунайнен, дружина Євгена. Такі моменти треба знімати. Книжка, можливо, вартує, не читав. З міркувань Богдана Дячишина видно, що автор захоплений книжкою і не шкодує для неї суперлятивів. Ніц не маю проти, аргументів замало.
Взагалі, всі міркування Богдана Дячишина є не рецензіями, а розширеними популяризаційними анотаціями із закликом до читання, й про користь читання. Такими собі творами на вільну тему.
Навіть критичні думки, як от про оповідання Оксани Луцишин «Анатомія огиди» (У кн. Незнайома: Антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої пол. ХХ–поч. ХХІ ст. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005. – 600 с.), є загальними думками, а не конкретними. Це є найбільшим недоліком міркувань Богдана Дячишина.
Хоча, все-таки треба віддати належне захопленій розповіді про світ книжок. Богдан Дячишин живе, читає, думає, і переконує усіх, що це найкращий спосіб пізнання і самопізнання. Тут я з ним не сперечаюся, бо переконаний у тому ж самому. Мета у нас одна, стежки різні.
І тому популяризаторському Чину Богдана Дячишина вкотре висловлюю моє шанування.
Євген БАРАН