У видавництві “Український пріоритет” побачила світ книга Тані П’янкової “Кролівна” (Кролівна. Іронічна повість / К.: Український пріоритет, 2016. – 192 с.)
Сказати, що книга цікава – нічого не сказати. Захоплює читача з першої сторінки і веде непередбачуваними поворотами сюжету до кульмінації, яку неможливо вгадати. Читається легко, дивує багатством мови, викликає сльози, сміх, сміх крізь сльзи, сльози крізь сміх та змушує замислитися, зупинившись у вирі подій і шаленстві часу.
Якщо коротко розповісти сюжет, то можна привернути увагу читачів прекрасної половини людства історією про світле і чисте кохання молодої жінки і любов до алклгольних напоїв головного героя. Не можна сказати, що він не любить і своєї половинки, але горілка часто забирає його з родини надовго. І тоді до нього приходить дивна істота, з якою він розмовляє, прислухається до її думки, радиться з нею, виконує її забаганки. Наступає повна гармонія, майже ідилія. Аж поки бажання Кролівни – саме вона приходить до головного героя – не стають такими, виконати які неможливо. І тоді… Але чи варто розповідати?
Читачів чоловічої статі приваблює зовсім інше. Психологізм книги настільки глибокий, що інколи здається, що текст книги просто переписаний із монітора нашої підсвідомості. А підсвідомість найбільш доступна після того, як ми дозволяємо собі трохи випити. Отож, Таня П”янкова ніби переселилася у наше єство, ніби стала на якийсь час чоловіком, ніби вселилася в нас білою гарячкою, ніби змусила подивитися на себе не так збоку, як ізсередини. Ми жахаємося себе і не можемо повірити, що це ми. Дзеркало раптом стає кривим, а наше відображення – схожим на когось іншого, чужого і далекого.
Іронія і тонке почуття гумору, драматизм ситуацій, простота викладу і майстерність автора тримають читача у напрузі до останньої сторінки. Але і після її перегортання читача не відпускає відчуття присутності у житті чогось дивного і нереального, чогось такого, чого ніхто крім тебе не бачить. Але це щось існує реально. Воно змушує тебе думати про важливе, переоцінювати життя, усміхатися самому до себе, прокидатися опівночі і вмиватися холодною водою, щоб переконатися, що все добре і з тобою у сні не говорив ніхто. Чи говорив?
