Душі померлих – то не ніщо, і смерть – не всесильна:
Тіні, хоч то лише тінь, жар похоронний не йме.
Секст Проперцій*
Пам’ятаймо й цю неспростовну істину: «Адже не все, що від людини, є людиною… Приміром, гинуть люди, – а людськість, на зразок якої створюється людина (Творцем нашим небесним – Б. Д.), залишається, і не завдає їй жодної шкоди те, що ті люди страждають, загибають» (Сенека, «Моральні листи до Люцілія». Лист LXV)…
Чи є в світі добро і зло, які існують незалежно, чи можна пояснити світ без Бога, чи в театралізованому світі актори-люди здатні щось змінити?
На стелі бібліотеки конгресу США вражають слова поета Попу: «Порядок – перший закон небес». Тисячі, мільйони людей проходять під ними, хтось, може, й читає їх, але чи розуміє…
Юрій Канигін вважає, що не за горами історична епоха, яку «можна назвати ерою Живого Бога» («Віхи священної історії»). Так воно чи не так? Адже виходить: у якомусь часі Бог був мертвим…
Для Бога не існує спрощеного поділу на добро і зло… Пригадується один із трьох законів діалектики «Закон єдності й боротьби протилежностей». Словники подають таке його тлумачення: «Немає протилежностей без їхньої єдності, немає єдності без протилежностей. Єдність протилежностей відносно тимчасова, боротьба протилежностей абсолютна»… «Усвідомлення цього приводить українців до переконання, що ПЕРЕДУСІМ ТРЕБА ПОКЛАДАТИСЯ У ВСЬОМУ НА ВЛАСНІ СИЛИ. Амбівалентність української, зрештою не тільки української, ментальності має важливе значення для суспільного поступу, оскільки відображає єдність і боротьбу протилежностей як основу розвитку» (Захара І. С., «Українська філософія»). Стати цілісним – це об’єднати те, що помилково роз’єднали – добро і зло.
Віра – річ індивідуальна. Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне, у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»), бо «… віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Послання ап. Павла до євреїв 11:1).
«Бог є Дух…» (Євангеліє від Івана 4:24а). У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією. Як її освоїти? Чи може її задіяти Той, що створив усе і всіх?! Чи здатні ми це бодай зрозуміти? «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»). Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО!!! Що ще?
Чи усвідомлюємо глибинну сутність Бога? Люди переважно не схильні до осмислення незбагненного і живуть усталеними думками, традиціями й обрядами, яких перетворили на обрядовірство. Думання виснажує, втомлює… Чи готові ми осмислити інформацію для думання?
Бог немає ні початку, ні кінця. Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок…
Курт Гедель (1906—1978) був математиком, логіком і філософом науки. Найбільш відоме досягнення Геделя – це сформульовані і доведені ним теореми про неповноту, опубліковані в 1931 році. Першу згадує з глибини свого розуміння Вадим Скуратівський у післямові про Паскалеві «Думки» («Блез Паскаль і його “Думки”»). У кн. Блез Паскаль. Думки. /Пер. з фр. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2009. – 704 с.). В ній йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі системи в якій живемо. Якщо існує кінець Всесвіту, то за ним – початок…
Чи був момент життя землян, коли любов була в усьому! Коли? Можливо – це було тоді, коли Адам із Євою ще трималися за руки?.. Коли ще люди трималися за руки… Були щасливі. Щастя – це коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя… Живімо духовним життям, не думаймо про тлінне – мозок людини формує світ, який навколо нас, світ живого, світ безсмертної ідеї… Віра в несмертність душі (духу) допомагає нам жити і долати труднощі буття.
Живемо у вічності і правда провадить нас до вічності. Правдою мислить, діє людина, правдою все перемагає, бо правда – Бог: «– Бо смерть, Михайле, то є смерть. Душа, хоть вона безсмертна, але нелегко їй розлучатися із смертним тілом… Смерть велике таїнство, Михайле… Дивне таїнство…» І це – книжка Андрія Содомори «Усміх речей» про світ речей, який ми втратили, але зберегли в пам’яті…
Шукаємо істини, прихистку в Бога – сльоза зволожує, полум’ям пече, немов у паливні наші серця, бо ж дочок, синів зродили до борні: «Сльоза – пекуча у калини, / А кров – кипуча у синів» (Ольга Яворська, «Сльоза-живиця») взивають до нас «Ora et labora (молись і трудись), бо «логіка – це не логіка» («Антологія сучасної філософії науки, або усмішка ASIMO». – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2017. – 567 с.). Такі парадокси життя. Науковці стверджують, що «У підвалинах наукового пізнання укорінена установка на абсолютну відкритість істин, які, щоправда не одразу і не всі “даються” людині. Але це – тільки питання часу» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»). Сумнівні думки. Знання наші відносні і такими залишаться. Творець приховав від нас прийдешнє і багато чого з теперішнього: «Знаю те, що нічого не знаю» (Сократ)…
Коли я дивлюся на розп’яття
в самоті тужливій і безлюдній,
то мені душа говорить,
шо Спаситель із хреста свого
й на хвилинку не сходив…
Михайло Ситник. У статті Тараса Салиги,
«…Важким я колосом устану із грудки рідної землі…» –
«Українська літературна газета», № 1 [293] від 15 січня 2021 року.
«Закон і справедливість – дві речі, які Бог з’єднав, а людина роз’єднала» (Чарльз Калеб Колтон). Що посіяло людство – те й пожинає. Якби ж людство прочитало б хоча Нагірну проповідь Ісуса Христа (всього п’ять сторінок тексту Євангелія від Матвія, 5–7 розділи! В Біблії 1523 сторінки): «Ваше слово хай буде: “так-так”, “ні-ні”. А що більше над це, то те від лукавого» (5:37). Чи розуміємо ми глибинний зміст цієї настанови? Я ж думаю, що рідне слово українською мовою мусить зорити правдою, щоб будити народ зі сну небутття. Плачуть зорі над Україною, здригається по сей день небо, омите материнською, батьківською, дитячою, любові-кохання сльозою-живицею: «І в сльозах є якась насолода. Слізьми й повниться вкрай, слізьми й виводиться біль» (Овідій). Сонце сходить і заходить, що ж йому до нас – дихає земля весною, літом: «Лікуюсь словом від сльози» (Ольга Яворська, «Сльоза-живиця») і вірою, що Бог з’єднає те, що людина роз’єднала… «Хто зна, чи те, що називаємо життям, не є смертю, а що називаємо смертю – життям» (Еврипід). Споконвіку це питання опановує людську свідомість. Усіх нас жахає мовчання безмежних теренів часопростору, ми знемагаємо, не відаючи, що там, що там…
Часто буває, що ми повторюємо закарбоване в пам’яті – щоденні думки-діалоги зі своїм «Я». Людина ж так далеко відійшла від Божих законів, що мислителям неможливо виснувати всеохоплюючу формулу щастя. Гадаю, що має право на життя й така думка щодо повноти щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися… ВІРИМО, що з Україною, її синами і дочками не станеться ТОГО, ЧОГО НЕ МАЛО БИ СТАТИСЯ.
————————————————
*Проперцій Секст (бл. 50 до н.е.—15 і 2 до н.е.) – римський елегійний поет.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів