«Дарунки долі, що їх не маєш, – і ті, які тобі некорисні, і ті, яких ще не заслужив… Господь дав життя, дасть і для життя. Помиляємося, коли гадаємо, що це стосується тільки пташки» (З попередньої діаріушної рати).
1 березоля. «З праведним праведний будеш і з чоловіком невинним невинний будеш…» (Пс. 17).
Коли наполягаємо на точності саме свого бачення часових реалій, то ми не реалісти, а – раціоналісти. Реалізм багатший за раціоналізм, бо ґрунтується не лише на розумовій зібраності. Реальна картина – осмислене й пережите…
Виставка творів Романа Сельського «Поборення кольору». Мабуть, поборення деяких кольорів. Через спрощення форми, декоративне компонування. Ось натюрморт під місячним сяйвом… Але тут – знову як між Ангелом і Яковом: другий хоче, щоби перший переміг його; так почасти стається. Чи не ця обнадійлива боротьба і є стилем Сельського, в якому превалює сила авторської волі йти вперед крізь відомі й визнані стилістичні пласти…
2 березоля. Душа, як і загалом людина, завжди напівтілесна й незмінна, а дух здібний розвиватися; лише б не забувати про його присутність і потреби…
3 березоля. Кожна психологічно-духовна проблема – найбільша…
Уникати надмірно довгих, затяжних розмов; така бесіда – посудина з вузенькою шийкою: втягнувшись у неї, годі вибратися; і тільки фаховий психотерапевт здатний помогти розмовою, бо завжди провадить її і втягується в неї формально (інакше його б не вистачило й на кількох багатослівних); усяка тривала розмова поза фаховою – не без гріха…
Феномен ранку. З сонцем чи без сонця, а ранок завжди бадьорить; на нього, таке враження, чекаєш цілу ніч; він інколи видається найбільшою, навіть єдиною часово-перехідною, що повертається, особистою цінністю, бо заохочує до щоденного життя і творчої праці.
Святого Лева, папи Римського, котрий шукав нагоду служити, злагіднив Атилу та ін. (чудовий романний дотик до цих подій – в Івана Білика…).
У сприйнятті людини, загалу знання мистецького стилю не має особливого значення, бо сприймаємо через універсальну призму «гарне – негарне». А естети-фахівці не раз через надмірність цього знання втрачають себе як «людей у пошуках краси»…
Міжнародний день письменника. Ото саме формат для відчуття себе майстром слова світового масштабу!..
4 березоля. Так, людина ніщо – пилинка, очеретинка, тріска, але тільки на бурхливих хвилях переживань і помислів…
Вікна життя, можливостей, часові, погодні, творчі… Добре, що не проломи тощо, однак найкраще – щоб і вікна, і двері…
5 березоля. Бджілка, хоч і кусюча, не залякає; хоч і з медом – не завадить здоровому смаку; хоч і працьовита – не вгашає духа перевтомою; хоч і послушна – винятково істині живодайного інстинкту; хоч і недовговічна – непомітна у проминанні та з᾿яві. Божа пташка над усе крилате! Саме за усі ці риси обрав її своєю інтернет-посланницею…
6 березоля. Святого Тимотея, котрий жив у Символах, і жодного разу не глянув на жінку; звісно, дні його були сповнені розмаїтим подвижництвом, але завжди міг почуватись як той, що навіть не знає, яке воно, райське яблуко, на вигляд…
Жити і бути, життя і буття; а чи – навпаки? Античні, відтак і їх славні послідовники, що доклалися до витворення європейської цивілізації й нині роблять чимало для її вдосконалення, наголошують на первинності «життя». Проте вже два-три винятки з цього кола кардинально змінюють ракурс погляду: Книга Буття (Біблія), «Книга буття українського народу» від кирило-мефодіївців, «Бути чи не бути» від Шекспіра… В основі тут Слово. Тому – спершу бути, а далі, може, й жити…
Якщо вироблена мова не здатна вести за собою мовців, підносити, підтягати їх до свого рівня, то звідки береться вміння логічно мислити, говорити й писати-читати? Мова залежна від пересічних мовлян лише у сфері свого розширення, але не звуження й збіднення. За будь-яких лексично-фраземних умовин конкретного часу її глибини існують. А класична латина, вийшовши з усного вжитку, розпрозорилась до найглибших глибин…
Талановитих не бракує в жодному народі, але є брак талантів, проваджених духом людяності – свободи і вдосконалення…
7 березоля. Три конкурсних рукописи. Оскільки випадковостей не буває, а випадають із системи хіба наша неуважність і наше небажання чи невміння бачити закономірне, то сприймаймо ці тексти як даровану часом нагоду для певного узагальнення й ще одного мисленного кроку вперед… Більш-менш однаковий рівень володіння словом; літературним багатослів᾿ям не вирізняються тут представники традиційно усномовнішної статі, а де чоловік піддає свою мову логізованому контролю – випирає певна мовна штучність і крихкість… Спільна неувага до еволюційного сюжету, натомість – або самоплин щоденникового типу, або мішма реалізм і фентезі, зі значною часткою психоаналітичності, або зм᾿якшені звичаєвістю й фольклором, відтак і відповідною прозовою класикою, фантасмагорична колізійність і картинність; принаймні ці текстові тенденції, проте дуже показові, наявні в даних на ознайомлення рукописах. Випадає орієнтуватися на такі виграшні моменти, як метафорика мислення, виняткова достовірність оповіді й зображення життєвих реалій, інтертекстуальні спроби тощо. Цього зазвичай небагато, але достатньо, щоб зробити певний рукописний добір. Про особисту читацьку прихильність не йдеться…
Є на Боже, є й на громадське. Мусить бути. Хай це буде два в одному, а чи – раз тому, раз тому. Ось гілка підставляє себе пташці і т. д. …
Загинув Да Вінчі, бойовий командир. Хай з Богом спочиває! Мабуть, був якось дотичний до мистецтва, не тільки до голлівудських фільмів з майже однойменним героєм; дотичний через своє псевдо – згодом або й ще до нього. Його патрон Леонардо славний своїм творчим життям, а він сам – своєю героїчною смертю.
8 березоля. Не наївся – не налижешся… Йдеться про наші справи. Це правда, однак не стосується творчої, мистецької праці, коли вдосконаленню таки немає меж.
Найбільшу довіру маю до першого і другого рядків традиційного вірша – вони засвідчують енергію подальших і навіть здатні існувати окремо; останній рядок важливий, однак він може бути повторенням одного з початкових.
Засадничо завершення повніше від початку, адже передбачає існування і його, і певного продовження започаткованого. Проте результат не вичерпує філософії кінця…
Нюансована деталізація доброго завжди і корисна, і приємна, і дуже часто свіжа. Бажана. Скажімо, в художній прозі.
9 березоля. Шевченкові уродини. Концентрація духовного в його поезії небувала. І відчуваєш її серцем – не аналітичним умом. Бо поетична образність – насущний хліб почуття…
Збудився перший комар, але невдовзі притих, бо добре ще трохи покимарити після сигналу будильника (інстинкту)…
10 березоля. Святого Тарасія. Шевченкові іменини. Тарас етимологічно – неспокійний, бунтівний. Є кілька шляхів до вершин духа. Найперший – шлях Христового смирення. Шевченкові було роковано, вже його ім᾿ям, шлях другий – бунтівної боротьби і страждання, що ідеально наклалося на поступ цілого українського народу…
Не можна читати тільки ту книжку, до якої не відкриваєшся своїми внутрішніми скарбами; чи проти якої не маєш імунітету…
Розуміє вас як себе, але собі старається не попускати…
Заговорили про кризу вартості життя в Європі, вочевидь матеріального. Тобто ціни тощо. І це певною мірою добре, бо зміщує баланс у бік цінностей духовних. Принаймні теоретично.
12 березоля. Література і мистецтво – прямий шлях до Істини, до Бога, однак часто сходимо з нього на манівці; важливо знову й знову відчувати його в собі…
Чому видатні, траплялося, палили свій доробок? Через недугу душі (втрата самоконтролю) або розуму (піддатливість ідеологемам). Рішучість спалення мала нібито компенсувати початковий безрух творчого вибору…
Показово розстріляний московитами снайпер Олександр Мацієвський, видно, жив зі словами «Слава Україні!» як із насущним привітанням «Добрий день!» Без дрібки декларативності.
14 березоля. День українського добровольця. Важливо підкреслити: йдеться про добру волю задля примноження добра.
15 березоля. Бузьків день. Кажуть, що таки прилетіли. І щось, звичайно, принесли. Щось і когось. Побачити б їх, бо насамперед – принесли себе…
16 березоля. Незнання своєї національної культури кидає людей у політичний чи конфесійний ригоризм…
Кожне кепське слово одне одному, навіть поза очі, – дистанційне мінування нашого спільного простору…
17 березоля. Святого Герасима; у пустині мав побратима й помічника лева, який чи не плакав на його гробі… А нині в Україні не раз рятують хижих звірів, голодних, виснажених та підранених: були чимось на зразок небезпечних іграшок для їхніх маєтних власників, що й кинули їх серед вибухів та вогню – перед лицем ще більшої небезпеки, аніж нечулі ікла. І кого пожаліємо?..
Судячи з усього, попри усталені погляди і практики, власне домашніх тварин не буває; якщо тварина, навіть мацюпінька, живе з людиною, то це її вибір; а якщо силувано, за вибором людини, то таке співжиття нетривале; тут як певне родичання. Що казати – й вазонні рослини, щоб жити циклічно, від весни до весни, мусять обрати собі господаря…
Від зовнішнього вогню течуть цвяхи
від внутрішнього – сльози
Там де збігаються ці струмки
народжується струм
людської сили…
Не зосереджуватися на слуханні тих, кого любиш, але добре знаєш; задля розпросторення любові варто йти вперед…
Не спиняйся на тім, що знаєш –
відпусти це тим, хто в дорозі.
Ти не перший, не сьомий навіть,
але той, хто прагнути може…
18 березоля. Хто шукає себе – не може не шукати свободи в Бозі. Тільки перший крок до неї – дарований…
19 березоля. Ще одна примітка до твердження про людську розмаїтість: одні бачать і запам᾿ятовують передовсім сплески побутового часу (дні родинних подій), а другі – буттєвого (дні прилучення до всенародного)…
У церкві має свою колону
стоїть за нею
щоб краще бачити небо –
нічим не підперте
й нічим не заступлене
окрім тих пар очей
що шастають храмом
у пошуках земного…
20 березоля. Його особисті вороги – хамство, банальність, багатослів᾿я, а не причетні до них люди, які здатні визнавати свої помилки, каятися й змінюватися.
23 березоля. Залишатись у своєму стилі важче, аніж набути його…
Поезія –
особливий запит до метакосмосу
на який відгукуються
і слова і зорі…
Найбільше диво світу – в самому його існуванні.
25 березоля. Святого Григорія Двоєслова, папи Римського, чіткого «слуги слуг Божих» (на противагу більшості ієрархів), творця діалогічної форми викладу житійних відомостей… Книги-діалоги й за античних не були новиною, і тепер трапляються, але в усі часи ставлять автора ніби перед лицем Всевишнього, якщо навіть автор бесідує зі своїм візаві; в цьому їх надзвичайність і перспективність…
«Ось грішний захворів неправдою, зачав біль і породив беззаконня» (Пс. 7)…
Наші фронтовики кажуть про значне збільшення кількості близьких, рукопашних боїв з московитами. А проте найближчі бої – це боротьба із самим собою, за свої душу й дух, і стосується вона всіх без винятку; це, знову ж, змаг Якова з Ангелом, у якому перемога другого є безперечним подарунком долі…
26 березоля. Щоб стати особистістю, поет мусить пізнати себе, свої творчі спромоги, завдяки чому знає й можливості інших поетів.
Митець має декілька іпостасей – від творця до медіума. За посередництва оцієї останньої, коли він коментує свій творчий доробок, відбувається рідкісне диво – дружня зустріч світів мистецького і реального. Нам варто якомога частіше сприяти цьому і збагачуватися цим…
27 березоля. День театру, з яким можна вітати увесь світ… А театральне село Худяки на Черкащині, де діти, по суті, виростають і дорослішають, далі ж, певно, і старіють у своєму сільському театрі – в залі й на сцені, самé вітає-здоровить себе своєю столітньою прихильністю до Мельпомени…
Святого Венедикта, чернечий чин якого заклав духовні основи європейської культури; в її найвищих фізичних і метафізичних виявах. Найновіші століття, включно з нашим, не мають ні місця, ані часу для бодай подібного зосередження творчих духовно-матеріальних зусиль…
28 березоля. Хто на що готовий. Ми – розбивати грядки при шанцях: певно, щоб, підкріпившись яриною, розбити противника; європейці – садити виноград або оливки: щоб мати тривалу насолоду й затінок навіть під кулями…
Перемогу життя в усіх його сегментах забезпечує равликовий, але постійний темп його просування вперед…
29 березоля. Особисте фізичне стишення (голос, рухи, хода…) – конечне для внутрішнього спокою. Буремність у природі (вітер, грюкіт, дощ-сніг…) – часто на душевне втихомирення.
Словник як результат – ідеальний; тут буква абсолютно панує над духом, та лише до моменту духовного вжитку слова…
30 березоля. Вода і хліб – найбільші глобалісти, а водночас – найпитоміші автохтони…
Крилата втома
Окрилений втомою
Безкрилля енергійності…
31 березоля. Поет перекладає світ мовою поезії, перекладач перекладає поезію мовою образів, а читач – мовою почуттів…
Найболючіші рани, завдані нам зайдами в березолі, – Запоріжжя, Велика Вільшаниця на галицькій Золочівщині, родинний Ліні Костенко Ржищів…
Богдан Смоляк
1 цвітня 2023 р.
Замість ілюстрації – етюд «Фраґмент повернення» (гуаш)