«Феномен ранку. З сонцем чи без сонця, а ранок завжди бадьорить; на нього, таке враження, чекаєш цілу ніч; він інколи видається найбільшою, навіть єдиною часово-перехідною, що повертається, особистою цінністю, бо заохочує до щоденного життя і творчої праці» (З попередньої діаріушної рати).
2 цвітня. З нагоди вчорашнього Дня знань. Людина приречена до гробової дошки здобувати новий досвід, не раз дуже тяжко. Йдучи ж назустріч новому – стає при керівниці свого пізнання й, по суті, безперервної освіти чи самоосвіти. Їх форми наочні, коли загальнонавчальні чи професійні, задокументовані як процес. Але участь у ньому – лише пів справи. Друга половина полягає в індивідуальному розвитку на підставі розуміння того, що від самого початку йдеться про вдосконалення, дедалі глибше одуховлення власного єства. І тут не обійтися без щирого інтересу до літератури, мистецтв, філософії.
Логічно, але не більше… Бездоганно логіка речей спрацьовує тільки в лінійному часопросторі. Власне там, де превалюють наочність і матеріальність; за таких умов ми ніби віддаємо право вирішувати все-таки грубій речовинності; вирішувати замість нас; ніби самоусуваємося на зразок бездуховних істот. Отож, людська логіка – один з інструментів, а не прилад всебачення; один зі свідків, а не судія… Значно важливішими в кожній ситуації є думки, окрилені духовно-сердечними спонуками.
3 цвітня. Духовні підстави заміщення тілесних насолод криком кричать звідусіль…
Приналежність таланту. Наші таланти, як і наші душі, належать Всевишньому. Даровані! А оскільки ці дари незглибимі й невичерпні, то згодом, очевидно ж, повертаються до свого Першовласника, щоб знову комусь дістатися. Таланти – джерела, з яких п᾿ють покоління людей, у такий спосіб наснажуючись і наснажуючи інших витворами своєї індивідуальної духовності.
Культуру називають, на противагу економіці, інструментом м᾿якої сили. Та не все тут однозначно. Як увага до забезпечення людського прожиткового мінімуму в господарці держави є однією з найбільш м᾿яких її функцій, так дотримання моральних засад у культурі народу – безперечно найбільш «тверда» функція…
4 цвітня. Наші твори помирають, подібно до тіл, якщо вже за життя позбавлені душі – здатності до духовно-словесного (чи мистецького) сплеску. А ті, що віддають своє життя задля нових народжень, як посівне зерня, – відчутні в нових творіннях; вони здібні ще довго, сказати б, шекспірити й шевченкувати…
Відбитися од подарованого Богом таланту вдається багатьом. Інколи впродовж свого віку його й не згадують, хіба що враз здивувавшись витвору внука чи внучки; щоправда, є приклади повернення, вже на старості, до ранніх творчих захоплень – і тоді стається, для автора і близьких до нього людей, ніби маленьке диво. Ледь помітні сліди прогнаних талантів… Вирви, порожнини від неприсутності того, що могло б стати сенсом життя… Вже саме усвідомлення цього здатне зробити людину нещасною.
Задуми та ідеї мають рухатися й дихати; то не ідея, якщо вона чітко звідти й доти, – то хіба чернетка перехідного…
5 цвітня. Інколи зациклюємося на певній поетичній неперекладності, що буцімто закриває перед тим чи іншим автором (скажімо, Миколою Вінграновським) європейський, світовий культурний простір. Забуваємо при тому про словесну феноменальність поетичного мистецтва. Як кожна світова релігія містить Божий первень, так і кожна національна поезія – у своїх найкращих взірцях – має розсипи першодуховності. Поезія – заповідник духа, а заповідники не їздять до зацікавлених відвідувачів, тут усе навпаки!..
Історичне минуле витворюється не тільки в майбутньому – часто вже у своєму часі діло говорить саме за себе. Тому взорування на історичні феномени є доволі практичною справою.
Можливості розуму однієї людини схожі на можливості її очей, які охоплюють лише частину простору, його певний сеґмент. Тобто наші очі односеґментні й бачать далеко не все, що варто було б завважити в цю мить. Тут у виграшному становищі, скажімо, звичайна муха, око якої складається з багатьох сеґментів, які загалом відтворюють неперерване, колове зображення реальності. Але мова не про муху, не про фізичну візуальність взагалі, – маємо підстави гадати, що сумарність різних поглядів на одну й ту річ, приміром на подію минулого, здатна наблизити нас до надсуб᾿єктивної об᾿єктивності її сприйняття. Це – своєрідне мозаїчне бачення рідної історії. Відтак будемо менше сперечатися про правильність взятого окремо трактування.
Безвихідні суперечки – це коли люди просто виходять із дискусійної зали…
Світ, як і ми в Україні, чекав, здебільш підсвідомо, на цю очисну війну. Водночас треба дбати про нарощення світової надсвідомості, здатної не допустити нової бійні…
6 цвітня. Куди йде паперова книга? Видається, що вона таки має свій, властивий лише їй шлях. Як усякий Божий задум, реалізований зусиллями людського духа. Її фізична незнищенність, попри нетривкість матеріалу, забезпечена книжками, які спалахують і згорають на попіл, як і всі одноденки, щоб водночас інші книжки світили незгасними свічадами… Така метафізика книжкового шляху. Натепер наша книжка активно стає осердям компактного тексту й численною бібліотечною одиницею в Інтернеті; переймає на себе функцію вишуканого мисленного альтер еґо читача; дорожчаючи, підтягує всю культуру у престижно-фінансовому відношенні; зводить надійну загату перед московською друкованою попсою тощо. І це не різні шляхи, а спільний з людиною шлях еволюційного існування…
7 цвітня. Радіти своїй помилці… На жаль, далеко не кожну з наших помилок можна виправити. Відтак і втішитися. Ще важче впевнитись у помилковості своїх думок, слів та вчинків. Тож радіймо передовсім тоді, коли не відкидаємо потребу бодай проаналізувати для себе ту чи іншу ситуацію…
Багато що розвивається проти людини, її духовного пріоритету. Це, за москалем, від᾿ємний розвиток. І, можливо, задля того, щоб збалансовувати надто швидке прогресування людини справжньої. Чи навпаки – задля термінового пошуку і прискорення протидії злу…
Дядько на Харківщині винайшов для розмінування від московитських «пелюсток» металеві капці й каток-бочку. Перевертаються у гробах мучителі ранніх християн – припікали-бо людям стопи… Бочкожитель Діоген бурчить задоволено… А квітів ніщо вже не втішить…
Користаємося майбутньою перемогою. Це законно, однак – чи перспективно?..
Мова їжі зрозуміла і близька всім. А все ж фігури промовчання в ній значно важливіші, аніж у рідній чи будь-якій іншій абеткованій мові…
8 цвітня. Індекс щастя – в кожній душі, не на моніторах…
У Печерській Лаврі відбувається, по суті, велика утилізація перед століттями нами ж посвяченого, але занепалого від безперервного лукавства на святому місці…
Наше ментальне сміття не раз долучається до сміття як відходів; воно, на жаль, не підлягає сортуванню й переробці; а втрати колосальні!..
9 цвітня. Кожен розмовляє з людьми по-своєму. Письменник – через тексти. А люди йому: «Не мовчи!..» Тоді-то чи не найбільшою мірою: відкрив рота – закрив душу й серце…
Вчитель музики воює як по нотах…
11 цвітня. Місцем сили може бути і фронтовий шанець, але найчастіше воно не географічне й не ландшафтне, а душевно-сердечне…
Ховалося старшого товариша по перу. Церква на ґрандіозному белебні, з якого видно чи не пів світу. Вже задля змоги такого погляду варто вірити, довіритися Всевишньому…
12 цвітня. Людина стає самосутністю, коли не цурається самосудності…
Що не кажім, а маркетинг на війні – це передовсім збут (кому ж?) молодих життів…
Здоровий побут і є суто тілесним пощенням, життям-постом, але завжди нашої підпомоги потребує утримання душевне…
Чим у житті рятуватись? Добротворчою працею і щирою вірою. Інших способів нема, а те, що нагадує їх – походить від цих двох…
15 цвітня. Вперше побачив бузька над своїм куточком – яко крилатого хреста. Перехрестився й сам.
В українському народі талановитих безсрібників, мабуть, не більше й не менше, аніж в будь-якому іншому європейському народі; однак наші талановиті люди вимушені, ніби приречені покладати надію винятково на свій талант. Чим і вирізняються…
16 цвітня. Ейнштейн, кажуть, не знав математики. Мабуть так, як талановито-професійний письменник усвідомлює свою проблему непізнаваності рідної мови…
Нині наші ноги переважно для «геть від москви!», а голови – для втечі від себе ментально замшілих…
Якщо все й обертається довкола тебе, то хіба з метою поліпшити тебе. Кожен доростаючий «ти», по суті, – глиняний горщик спершу на гончарному колі, а потім у печі…
18 цвітня. Тихе духовне роблення… Про тишу тяжко змовчати, але дуже треба!
Телефонний дзвінок з Ірландії нагадав джерельце, що несподівано пробилося з-під валуна часопростору…
Стрес-тест у природі – звичне явище. У природі людській – майже щоденне. От хоч би невчасна чарка перваку, брутальна лайка, підступ…
Розвиток через захист стосується більше Євангелія, аніж конституції держави.
20 цвітня. У високій культурі доречні порівняння тільки духовного з духовним. Інші, протилежні зіставлення здатні примітивізувати порівнюване…
Старі часи можуть похвалитися викладанням поезії для загалу. Відтак вияскравленням літературних зірок, бо зорі існують для тих, хто їх бачить…
Перспектива пересадження органів тварини людині. Може, це допоможе нам позбуватися плеканого розумом, гібридного рептиліанства; очистить інстинкт самозбереження…
Садовий цвіт як сюрприз – чи сніг, чи туман, чи відсвіт сходу-заходу сонця…
23 цвітня. Письменник, видається, покликаний словами показати сліпорожденному красу і справедливість дарованого Всевишнім життя. Чудо – повернення зору – не його місія. Домагатися цього, певно, гріх. Та найбільший гріх – безталанно братися до провадження когось …
Взірці в родині переважно дуже різні, полярні, завдяки чому іншим родичам зручно завжди щиро рівнятися то на того, то на того, залежно від потреби і гумору…
Любити легко, якщо любиш тільки себе. Щоправда, й дорого…
Справа має відношення і до правди, і до права, і до орієнтації в часопросторі…
Ми – одна з найбільших країн світу, в Європі – таки найбільша. А послухати декого: і малі супроти Московії, і нас майже нема… Теж загрожені мацюпінькі держави Прибалтики такого не кажуть, бо велич держави – в її волі до існування.
25 цвітня. Назва міста (чи іншого роду топонім) може бути або чітко україноцентричною, або безсторонньою. Називання-перейменування з використанням чужих, надто ж імперських словозначень – політизація, міна сповільненої дії…
Радить друзям відвідати чудову мистецьку виставку і чує у відповідь непряму відмову. Це наче: «Візьми золоте й соковите яблуко!» – «Дякую, але я недавно пообідав…»
26 цвітня. Хвилеподібний розвиток подій, настроїв, загалом життя передбачає необхідність нашої готовності до доброго, гіршого й геть поганого. Але хвиля замінює хвилю. Все минає не апокаліптично, а у триванні лише позитивному для нас чи неґативному. Мабуть, мусимо бути жвавішими і з усіма своїми найкращими справами вкладатися у хвилі життєвого позитиву…
28 цвітня. Стосується чоловіків. Чим блискучіший замолоду – тим «матовіший» у літах…
Жінкам легше, ніж чоловікам, цілкомю відмовлятися од літературного чи мистецького життя, бо створення плоті (дітородження) чи навіть довічне її підживлення (готування страви) – процеси також безмежно творчі.
Неусвідомлена жертовність цигарки, можливо, й вища за пересічну свідомість…
Малювання підказує, що й найдивовижніші барви можеш виснувати тільки із себе; малюєш не задля нібито появи ззовні доброго гумору й погідної душевності – малюєш, щоб дотягнутися до них у глибинах свого єства…
30 цвітня. Вона у знаної української поетки зі Львова – достеменно від ліри, інструмента давнього і дзвінко-мелодійного, що формою нагадує відкрите у Всесвіт серце. Яким закликалося передовсім до любові, але й до борні за любов. Цю лірику якнайчастіше й одразу читати б, наразі оминувши написане про неї… Поетичні мандри хоча й невибагливі – не раз вистачить кроку чи півкроку, – однак розпросторені багатства української природи, знаю, завжди кличуть її в дорогу і надихають… Зрештою, якщо кожну краплю води можна вважати океаном, то першу-ліпшу грудку ґрунту – берегом. А на ньому, на трильйонах грудок, бачмо облюбовані поеткою садки… (З есею про поетичну творчість Ліліани К.)
Мабуть, кожне з нас, при всіх наших відмінностях та дивацтвах, якщо свідомо не шкодить ближньому, – особа бездоганна, навіть ідеальна, оскільки створена Творцем світоладу й іншою-кращою не може бути. Мистецтво і література трохи розхитують цю тезу…
Богдан Смоляк
Розмай 2023 р.
Замість ілюстрації – етюд «Весняні вісті» (гуаш)