Не зі своєю родиною поет Олесь Дяк відзначав цьогоріч це величне, одне з найбільших українських свят. Він вибрався до Пустомитівської громади, що під Львовом, до приміщення ліцею №2 імені Василя Кучабського, де розміщений пункт тимчасового прихистку «вимушено переміщених осіб». Зі собою прихопив зо три десятки своїх книжок та до сотні Великоднього випуску найновішого номера письменницької газети «Літературна Україна».
Організатори літературного свята, а це передусім благодійний фонд Святої Марії – Магдалини в особі голови пані Іванни Михайлишин, вирішили не змушувати біженців до присутності на заході, а люб’язно запросили усіх бажаючих… Їх виявилося не очікувано не мало. Усі вони – із сіверськодонеччини, що на Луганщині.
«А хто сказав, що ми не любимо поезію і не вміємо «балакать» по-українськи!» – на сампочатку промовила одна з найсміливіших молодиць. Ці слова і стали ледь не епіграфом творчої зустрічі з О. Дяком. Хоча, як згодом виявилося, жодний із присутніх у своєму житті не мав ще можливості чути «на живо» українського поета!..
Звучала не тільки поезія Олеся Дяка. У розмові брали участь і пані Тетяна Голдун – заступниця Пустомитівського міського голови, і директор ліцею пан Ігор Мадай, і пані Ганна Дідик – директорка КЗ «Центр надання соціальних послуг», і пані Оксана Читайло – депутат Пустомитівської міської ради. Усі об’єдналися в єдиному пориві, щоби «біженці» не почували себе обділеними й забутими, а як удома, серед своїх, у родинному затишку. Здається, мета була досягнута.
P.S. Усі бажаючі отримали книжки з автографом автора та примірники «Літературної України». Бажаючими виявилися усі…
Пресслужба Львівської обласної організації НСПУ
