Про значення української вишиванки знають не лише науковці та історики, а й кожен українець. Для нашого народу це не просто одяг, колись повсякденний, це сакральний символ роду, нації, потужний оберіг та ниточка, що поєднує минулі покоління з нащадками.
Стародавнє поширення одягу з вишивкою на території України засвідчують зображення на творах декоративно-ужиткового мистецтва ще скіфської доби (золота пектораль з кургану Товста могила (IV ст. до н. е.), срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н. е.), чаша з кургану Гайманова могила (IV ст. до н. е.) та ін.). Сармати, які тривалий час мешкали на території сучасної України (курган Соколова Могила; курган Сватова Лучка) оздоблювали вишивкою одяг у І ст. до н. е.
Поступово цей вид мистецтва зайняв одне з найвагоміших місць у культурі та побуті українців. Майстрині вишивали буквально все – одяг, рушники, скатертини, подушки; візерунками та орнаментами прикрашали посуд, меблі, інструменти, аксесуари.
Наразі налічується більше 100 технік вишивання. І не менше праць, присвячених дослідженню їхнього розвитку, серед яких: О. О. Гасюк, М.Г. Степан «Художнє вишивання», Т. В. Кара-Васильєва «Історія української вишивки», А. В. Варивончик «Традиційна народна вишивка, як складова українського одягу (XX ст.)», К. Р. Стусак, Н. А. Стеф’юк «Українське народне вишивання: техніка, методологія, методика» та інші.
Та не зібраннями схем і науковими працями єдиними. Обов‘язковим є пояснення діткам значення української вишивки, її покликання та особливостей, адже любов до свого краю завжди має закладатися до маленьких сердець з дитинства.
Мені потрапила до рук нова книга української талановитої письменниці Ірени Яніцької «Диво, яке сталось вночі або метелики на щоках бабусі», видана у видавництві «Discursus» у 2022 році. Сказати, що я отримала від читання і споглядання цієї казки естетичне задоволення, це не сказати нічого. Адже книга є надзвичайно красивою, її малюнки заслуговують окремої уваги, а ілюстрації до книги зробила сама авторка.
Казка розповідає про маленьку дівчинку Божену, що з відкритим серцем активно пізнає світ навколо, а допомагають їй у цьому дідусь та бабуся Христина. Маючи мрію побачити чарівних птахів, що вміють розмовляти та змінювати колір, Боженка з дідусем натрапляють на цілий рій метеликів, які пізніше розкриють перед дівчинкою красу людської душі і важливість віри в дива. Ключову роль у цьому відкритті відіграє бабуся, яка своїм теплом та любов‘ю до онучки відкриває для неї прекрасний і потаємний світ, світ чудотворіння, який «оживає перед кожним, хто матиме чисте і добре серце».
Через диво, яке сталося з Боженою авторка розкриває перед нами, особливо перед маленькими читачами, сакральний зміст національних оберегів та народної пам’яті, важливість їхнього збереження задля благополуччя кожної родини та народу в цілому. Адже жінки, як і бабуся Христина, вкладають життя у вишиті орнаменти та взори, яке так важливо побачити у вишитих хрестиках на полотні.
Дідусь та бабуся передають онучці знання про одні з найважливіших сенсів буття кожної людини, та українця особливо. На сторінках казки, прошитої дивом пізнання, найважливішою цінністю людської душі є любов, яка квітне не лише у кожному серці, а в кожній істоті, частинці природи чи явищі, пов‘язуючи усе сотворенне воєдино.
Для мене особисто це перша книга, яка зустрілася на моєму шляху, що може розповісти маленьким читачам про такі важливі для нашого народу речі, та зацікавити їх дізнаватися більше про чарівний духовний світ своєї нації, кожної української родини. Це так важливо, особливо у наш нелегкий час, який випав на долю України. Ми повинні виховувати дітей у любові до всього живого та своєї землі, і казка Ірени Яніцької, на мою думку, чудово виконує це завдання.
Катерина Токар,
ГО “ЛітЛокомотив”.
Ілюстрації до матеріалу – Ірена Яніцька
