Добридень, Юрію Феодосійовичу!
Дякую за гарний автограф-побажання. Сподіваюся, що Україна виборе добу мирного хліба. А от щедрого хліба для критика – навряд чи. Дивлюсь на розвиток подій без рожевих окулярів.
Знаю: чекаєте на відгук. Та й у збірці слово «чекання» стрічається досить часто. Та воно й зрозуміло: в душі відлунює мотив «останнього млива», все частіше навідують думки про дати, ловимо на собі погляди найрідніших ЗВІДТИ. Й фізичне обмеження в русі накладає болісний відбиток на наше слово: немов не живемо, а чекаємо… Частіше навідується тривога (і не тільки повітряна), чується шепіт рядків «боюсь», починає домінувати мотив самотності. Навіть там, де раніше бриніла радість: перша ластівка прилетіла! – нині сумуємо її самотою, закинутістю в холодний світ.
Та попри все ваблять мене у слові Вашому зблиски любові до світу, як у двох «Сніжинках»: «Сніжинка мала тепла людського хоче… Не зна – загине» (с. 50), «На руку сіла сніжинка пухнаста. Жаль… не зна, що живий» (с. 93). Новела? Роман із трьох рядків і семи повнозначних слів? Гарна алюзія: «Березневий сніг: початок, а чи кінець протистояння?» (с.59) – думка, що охоплює ціле життя. І не тільки Івана Чендея. Боротьбу покоління шістдесятників.
Один із чуттєвих шедеврів, як на мене, – хоку «Перевесла»: «Жили косарів завжди стати готові перевеслами» (с. 22).
Але є й прорахунки. Не думаю, що хтось написав Вам про це. Як на мене, чи не для того існують друзі, щоб казати всю правду? Бо де пів правди – там жалість. А вона ніколи не робила людину сильнішою. Тож перепрошую за стерню, образно кажучи, яка коле око. Це назва збірки – «Достигаючі хліба». Підсвідомо Ви відчули це. Чи не тому заходилися пояснювати її в авторській передмові? Ліпше було б – «Достигають хліба», а ще краще – «Половіє жито».
За дружню критику не ображайтесь. Аромат творчого хліба не без гірчинки. Усі ми шліфуємо слово своє роками…
Дай Вам, Боже, здоров’я без нарікань на долю, здоров’я на творення Добра, Краси, Гармонії! Чим вищий рівень Вашого визнання – тим вища відповідальність за слово і перед Словом.
З повагою до Вашого письменницького
і синівського чину – Антоніна Царук.