Еволюція поезії

Еволюція поезії – це збагачення і розвиток людського менталітету… Поезія здатна розширювати світоглядні горизонти, ставати філософськими мапами майбутнього, ескізами і проєктами нових світів і навіть наступних всесвітів. Надання поетичному слову нових змістів та сенсів, винайдення філософських формул ідеалів в яскравих художніх формах, є провідними темами, що дотичні до свободи, кохання, і в певному значенні до війни, у збірці «Еволюція поезії».

Микола Істин

Вибране з книги «Еволюція поезії»

–

ЗАРАДИ РОСТУ ЛЮДЕЙ І ЛІТЕРАТУР

Поезіє вседобра не мовчи
через те що війна кричить,
віршосяйні світи і всесвіти
ваше небо не затулити,
яке з тонких матерій в душі як вищість
висотою з вічність,
бо із метою всещастя
ви  –  наступні всесвіття,
і якби люди увірували у вірші добрі,
і політика з економікою покладались би на гуманну літературу більше,
то суспільні устрої й настрої планетарно ставали б добродіями,
і життя земне знецінювалось би смертю менше,
і в цьому істинна поетичноцентричність,
що здатна перетворювати все на щастяпрекрасність,
яку довелося захищати ще на підступах,
на перших поверхах культур,
і хочеться сподіватись що все це заради росту
людей і літератур…

–

ВІЙНА

Голови
зі злоякісними ідеологіями
знову загарбують життєвий простір,
окуповують пострілами
в життя,
несуть смерть,
і чомусь саме такі, що зло сіють,
вкотре правлять в Росії.
Боремося з їхніми багаточисельними
арміями зомбованими,
із їх псевдоподобою людини,
яка заплямована кров’ю невинних, і пораненої днини.
Обороняємо істинне право бути собою,
відстоюємо добра свободу,
його творчості,
поетичності,
як світові фортеці правди щастя,
Європи щит від путінської напасті,
за це епіцентром війни
стали міста і села України.

 –

ЗАХИЩАТИ СВІТ ЯКИЙ В МОВІ ВИБУДОВАНИЙ

Поетизованому світу душі

крила потрібні для втілень віршованих,

як в мандрівника залюбленого у земні півкулі,

така ж потреба в тілах у пісень кохань, що оминули кулі.

Людина перероджена поезією виходить на бунтівні майдани,

заради свободи добра, проти зла підданих.

Поету в війну цяткою камуфляжною серед ополчень,

захищати світ який в мові вибудований,

славно в армії, вільніше поміж добровольчих,

аби лише не диванний

став його пост,

не до макулатурного поступ,

хоч в оточенні безпросвітностей,

просто, будь охоронцем, при білого вірша світлі,

бо потрібна будь-яка практика щоб сили добра дихали,

згодиться й віршово-рядкова підтримка духу.

Хай до ідеалів стремлять хмарочоси книг,

вірші повноводними ріками скреслих криг,

заради розквіту сенсів слів планетами,

всесвітами…

– 

ОБТЕСУВАННЯ НЕЗГРАБНИХ КАМІННИХ ВЕЛЕТНІВ

Я сприймав речі як космічні об’єкти,

і у кімнатах як на ландшафтах планет

обживався,

і виходив на вулицю у відкритий космос людей,

із ідей винаходив нові кращі галактики,

і там де закінчувався зміст цього всесвіту,

як папір під рукою,

привідчиняв віршованою філософією

доброї всемогутності

двері в інші…

Був тим поетичним науковцем

що створював з проміжкових станів

безкінечні комбінації прогресій становлень,

і в будь-яких ситуаціях

шукав метафізичні вирішення

та виходи до щастя.

І подібно до композиторської творчості,

словесними римуваннями,

писав звучання майбутньої краси.

Але, коли озирнувся,

на свої помилки,

і на шлях людства та світу –

з образ та страждань,

мук, і вбивств,

то побачив в них незграбних камінних велетнів,

що йшли за мною

(з тих що каменем на душі),

і я розвернувся, та повернув назад,

і як скульптор мови кинувся обтесувати їх словами,

та перероблювати,

на добрих велетнів пробачень,

на великих відшкодовувачів втрат,

задля рівноваги всесвітньої справедливості.

А незграбних ногонаступачів

переточував

на легкі та вишукані «па» балетних танцівників.

І закликав оточуючих бути поблажливими

до словесних прикрас,

котрі створював,

аж до визнання їх невинності.

І нерозсудливі попередні рішення,

тепер виходили в мене

одні – смішними веселунами,

другі – могутніми звернувачами горів

задля відбудов світобудов

всесвітнього добра.

Бо вирахував що без цих перетворень

всевідновлень доброкраси,

моя повнота щастя буде недосконалою,

і усім нам потрібні –

цінності та ідеали всесвітності!

–

ФІЛОСОФСЬКИМИ МАПАМИ ГАРМОНІЙ ВСЕСУЩОСТІ

Попри

білі плями,

і чорні діри,

обтяжливого тяжіння пори,

прийти наступномодерно на свіжу голову,

і поетичну вулицю перетворити на головну,

із новинами всещасть в буквах розшифрувань,

у словах до космосів розширень…

Як приходили інші всесвіти

з формулами зірок і планет

сюди,

ті – що створили цей де ми – люди.

А як сонць розжарених мрій

безнадійні пустелі приземлять вирій.

І помилки великих богів,

та зради людей убогих,

розіб’ють золотого циферблата

знеціненого часу,

подібно до сейфу збанкрутілого магната,

зі збитим алгоритмом числа.

Тоді просто піти непростими віршами,

реальностями іншими,

законів фізики творчощасть,

філософськими мапами гармоній всесущості,

де поетичними ідеями й формами матеріалізуємось,

прозовими просторами розпростаємось,

де далі засяє душа рукописна

й оживе сторінками винайдена весна,

з ідеальними всезмістами,

та наступними всесвітами…

–

ЗАРАДИ СЯЙВА ВСЕЛЕНСЬКИХ ЩАСТЬ
Боже, розтягни тиху ніч,
не рубай втихомиреність з часу пліч,
бо ранок кулею вогняною летить,
і нехай для націлених ранків ціль іще полежить,
схоронитися  б серед темряви невидимо,
облаштуватися при  світлі прихованому в криївці підземній віддалено,
із сотнями відтінків доброчорного
аж до просвітленого,
що були колись первісною пусткою,
яка, серед безлічі шляхів, залишила нішу для поселення спокою,
де оберігаючи сон чергові чуття дрімають на варті,
і за столом окремі думки безсонні щось планують на завтрашній карті,
там в межах сплячих годин бездонне безмежжя,
у світу закритих очей своя незалежність…
А день вдягає сорочку білу на мене,
і пропонує іти на сцену,
бо все навколо як елементи –
із сонячних багатоденностей і добропідґрунтя темряв,
що збирав в віршах,
і винаходив світ найсвітліший,
тож підводжусь з ночей, відпочивши,
до лабораторій, майстерень, – світанків оживших,
заради сяйва вселенських щасть,
із ними кожен вартує щось…

–

ПРАВО НА ВЛАСНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Право на власний спосіб життя

мов зникаючий вид

в цивілізаційних лещатах

не занесений до червоної книги

і серед нав’язаних особистості програм

що написані для її душі і тіла

вже важко вільно проштовхнутись

і навкруги в людях бачу вставлені схеми

які перетворюють їх на підвид біороботів

гомо сапієнс втрачають себе в технологічних винаходах

аж до створення ними штучного інтелекту

який спробує взяти під контроль людство

а можливо бездушно знищить як конкурента

тому попри всіх програмістів життя і смерті

залишаю для себе творчість словесну

як філософську матерію душі

із проектами втілень

з безліччю та безкінечністю елементів та комбінацій змістів

як способу власного не зникання

та гармонійними поєднаннями з іншими

зі щастями всесвітніми

де розмаїття неперешкоджаючих одне одному способів існування

дає багатство життя

з еволюційними сходами і виходами

до вдосконалень

–

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЕЗІЇ
Виходжу із нав’язаних мені іншими словесних міфів,
які в книжках вибудовані,
що дуже схожі на душоловки.
Повз легенди пусті проходжу,
як попри порожні всередині статуї людей яких ліпили наче богів.
Знаходжу, і винаходжу,
змістом ідей наповнене слово,
яке є матерією душі,
її філософськими ідеалами,
поетичними проектами світів,
та наступних всесвітів…
Поезіє, будь з політикою на рівних,
а не прислугою,
дружи з державами,
але не ставай їх рабинею.
Еволюція поезії у вдосконаленнях душі,
в її перероджених втіленнях в ідеалах всещасть всесвітних…

–

КРАЩИХ ВСЕСВІТІВ СТОС

На полях поетичних,

ідеями вседобра, з руки,

подібно зерну пшеничному,

засіяно видрук,

а сходити

і плодоносити

словесному уже в душах,

і перетворюватись у віршах

на харч,

що вдостач

безболісно

та безкривдно

усіх годуватиме,

і новоріки поезії спраглих напуватимуть,

бо Всесвіт створив людину,

а людина – вербальний космос,

де ідеальність винайдена,

як кращих всесвітів стос…

–

В ПОЕТИЧНОЦЕНТРИЧНОСТІ ФІЛОСОФСЬКІ ФОРМУЛИ КОНЦЕНТРУЮ

В поетичноцентричності філософські формули концентрую,
ідеали відцентровую,
розписую її прекрасність душевну, вічну,
у словах в усіх часах і світах живучу.
Приєднуйтесь мистецькими паралелями
з образотворчими проявами,
долучайтесь похідними  від поезії фізиками
та математиками,
додавайте хімічних сполук,
як усебічну підтримку рук,
хай опіка поезії буде всесторонньою,
з біологією еволюційною,
задля душевнотілесних всегармоній ідеалозвершень,
бо вартісна поезія це знання,
як душі освіта,
з заглибленням до серцевини і нарощенням
стержня
сенсу Всесвіту.
І навіть ті що не звернули уваги
на розквітлу віршодорогу
і пішли словоблудом,
підходьте нехай на другий
акт,
заходьте хоч за куліси, аби у такт,
зробіть нині хоч малість
для збагачень завтрашніх змістів…