Уповні життя колоситься, коли є завітний друг – Тато, коли гріє душу дорогоцінна пісня – Молитва, коли тобі затишно у вишиванці, що гаптувала Мама, коли дає крила для польоту Мова, рідна українська, коли над тобою мирне Небо, а Сонце засвідчує Господню Любов!
Бог каже і все ще говорить: «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме».
Звісно, що у житті не завжди все йде гладко. У ньому є розчарування і боротьба. Але справжня повнота життя приходить лише від Бога, від пізнання Його. Він живий і справжній, Він є причиною мого існування і пізнання Його – це справжня повнота життя.
Справжнє життя, сповнене повноти, прийняття і сенсу. Його можна отримати у стосунках з Ісусом Христом. Ніхто в історії людства не говорив таких слів, як Ісус, і не підтверджував їх так, як Ісус. Ісус говорив, що може прощати гріхи, через які ми можемо пізнати Бога-Отця. Ісус підтвердив усі ці слова, воскресши з мертвих. Він справді унікальна людина, яка коли-небудь жила на світі, Він значно більше ніж просто добрий вчитель.
«Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його». (Івана 17:3).
Зиновій Бичко, НСЖУ
Дещо опублікував про поезію Миколи Петренка: «І виправдалася мудрість ділами своїми» (У кн. Богдана Дячишина «Думки й діалоги щоденні»), «Хто з мудрими ходить, той мудрим стає» (https://zolotapektoral.te.ua/хто-з-мудрими-ходить-той-мудрим-стає-р/).
Поет усвідомлює просту істину: сенс буття людини в «Богопізнанні», плеканні інтелекту, духовності у процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом: «…Бо хто знаходить Мене – той знаходить життя…» Віра – річ індивідуальна, яка базується на знаннях і дії. Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити. Віра – це щоденна важка праця над собою на дорозі з «особистим хрестом» на «свою Голгофу». Намагаймося пізнати Абсолют любові:
«…Бо хто знаходить Мене – той знаходить життя…»
Шукаю Бога. А Його – ні краплі…
А я шукаю Бога і знайду!
………………………………………….
Веди мене, веди, моя дорого!
Туди, де мрійно, де не хтось, а Він!
Обнімімо розумом серця глибину осмислення біблійних текстів поетом, дбаймо про добрі думки щодення через усильну працю, бо ж людина народжена для праці і, щоб радіти ділами своїми (за Екклезіястом). Людина в цьому житті утримується, про що писав Паскаль в своїх «Думках», на грані двох безодень: нескінченності, небуття і її властиво вірити («Але ж без віри істини нема!..») і сумніватися, як коневі бігати. Микола Петренко переосмислює навчання Ісуса Христа, поради записані в Приповістях і передає їх читачеві мистецьким поетичним словом. В його слові ми бачимо цілісність людини, поета, який пише поезію класичної ясності, осмисливши минувшину, тривожне сьогодення із позиції свого 95-річчя.