Петро Сорока. Одробини: новели реальні та ірреальні. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2019. – 256 с. – (Серія «Мала проза України»).
Збірка малої прози Петра Сороки налічує вісімдесят два твори. Як довідуємося з авторської передмови, письменник давав їм різні назви: переблиски, одробини, міні-новели.
Переблиски, як їх подають тлумачні словники – блиск, що спалахує в різних місцях, а одробини – частка чогось більшого. Назви влучні, адже майже кожна одробина могла б розростися до ширшого художнього полотна, або ж початково бути його частиною, як-от «Лісова пригода» чи «Остання хуртовина», які читач «Симфонії Петриківського лісу» відразу впізнає. Могла б, однак Петро Сорока свідомо обмежився до мінімуму простору, схоплюючи окремі миті, так би мовити, у режимі стоп-кадру.
Зупинений кадр – окрушина часу, що зблиснула в пам’яті сумним або радісним спомином. Автор збирав ці переблиски у різних місцях: у житті та у книгах. Іноді ці дві реальності дуже потужно переплітаються. Так, у оповіді «Ослик отця Тимофія» проглядає не тільки знана багатьом Євангельська оповідь про В’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму, але і алюзія на андалузьку елегію Хуана Рамона Хіменеса «Платеро і я», яку український письменник атестував як «текст, що оновлюється як ікона» (02.11.2017). Текст іспанського поета, імовірно, приваблював українського митця не тільки елегійністю, а і глибокою поетичністю та медитатавністю. А ще ж зринає у пам’яті інший отець із ім’ям Тимофій – Тимофій Бордуляк, що про нього Петро Сорока писав у дилогії «Жезл в посох» (2015). В оповідці «Мідні труби Івана Диби» читач може помітити перегук із оповіданням «Труба» Василя Бикова.
Свідомо обходилася досі без жанрового маркера текстів – новели. Термін новела (novel) у більшості текстів Петра Сороки ближчий до тлумачення, властивого англійській генологічній традиції, де трактується як розповідь, базована «на досвіді, спостережені та вивченні наявного» , а не на тезі про небуденну подію, позначену драматизмом, та неочікувану розв’язку цієї події, як подає українська літературознавча традиція.
Всі оповідки, зібрані в «Одробинах», Петро Сорока поділяє на реальні та ірреальні. Якщо до реальних можна дібрати синонім життєві, то до ірреальних – не так вигадані, як містичні. Найчастіше життєва історія не про величне і надзвичайне (однойменний твір про астронавта українського походження Хайді Стефанишин-Пайпер), а про повсякденне і складне життя (часами – животіння): про геть пасивного Сергія («Сірожа»), про дебошира Степана («Бомба для сільради»), про часи радянщини та їх відбиток на людській психології («Баба-нічниця», «Діоген», «Трагедія діда Олекси», «Береза», «Хрущовські розваги», «Приборкання Цигана», «Парахрасте, або Остання Гапка»).
Всі замальовки з натури писано зі співчуттям до людини, яка, чи то під тиском обставин, чи з власної слабосилості потрапляє в комічні та трагічні ситуації, опиняючись сам на сам із сірістю системи. Можна твердити, що основна їх тональність – драматизм існування.
Про цей-таки драматизм самотньої людини йдеться і в оповідках, що ближче стоять до жанру romance, генетично поєднуючись «із середньовічним рицарським романом, із романтичною традицією» . До таких, романтично забарвлених, належать «Украдений поцілунок», «Я кохаю тебе Лада», «На Козячій горі», «Драма дядька Лелика», «Двоє», «Люся і Люсі».
Не оминає письменник і мистецької та наукової братії, викриваючи некомпетентність («Шедевр», «Всеїдний читач», «Марія Захарія»), бюрократизм («Епітафії», «Критик», «Ігорчик»). Не оминає, мабуть, виходячи з переконання, що «життя узагалі сумне. А коли бачиш убитий талант, то сумним воно стає удвічі» («Учитель», С. 174).
Зауважу: ідеться тут не лише про талант на професійній ниві – учитель, художник чи літератор – а і про талант прожити життя, залишаючись уповні людиною. Саме оцей вимір людяності рятує від відчуття цілковитого життєвого трагізму («Мама», «Ностальгія», «Дві мюнхенські історії», «М’яч і книжка»). І дає підстави бачити ірреальне (читай: містичне) у звичному плині життя та замислюватися над ним («Складне питання», «Коли говорить Бог», «Ворожба», «Саме так», «Сівба», «Жила», «Дві смерті»). Аби пам’ятати, що життя не тільки драматичне чи трагічне, а і прекрасне.
Надія Гаврилюк
[1] Дмитро Наливайко. Маркери розпаду жанрово-стильової системи літератури другої половини ХХ ст. – Слово і Час. – 2019. – № 11 – 128 с. – С. 9.
[1] Там само. – С. 9.