в день 70-річного ювілею.
Як в нації вождів нема, тоді її вожді – поети.
Було і тіло встелене синцями,
Й душа була принижена й німа.
Світ любить поглумитись над співцями,
Хоч їх багато в нього і нема.
(В. Герасимчук).
Такими словами Валерія Герасимчука буде актуальна на сьогоднішній день оцінка Володимира Івасюка, як одного з вождів нашої нації, а також його творчого і життєвого шляху. Як би пафосно не звучало, але на сьогоднішній день Івасюка сміливо можна віднести до одного із культурних лідерів нашого народу. Як якість вина можна оцінити роками витримки, так само і творчість українського митця з плином часу набуває особливого смаку. Час, що позаду, яскраво підкреслює та утверджує його багатогранність і невичерпну складову таланту. Саме невичерпну, бо з кожним молодим поколінням з’являються нові ідеї, бачення, позиції, світ постійно рухається вперед. В сучасному світі передових технологій знаходить своє місце і не є чужою творчість нашого поета й композитора. Нині немає, мабуть, в нас поколінь, котрі не зверталися б до творчих надбань нашого митця. Нерідко можемо стати свідками того, як у різних форматах чи-то офіційних, чи в приватних, чи культурно-розважальних звучать слова «Червоної рути», «Водограю» або ж мелодії «Далеких гір». Для прикладу, візьмемо до уваги цьогорічний студентський флешмоб в ТНПУ ім. В. Гнатюка – наймасовіше виконання «Червоної рути» в день усіх закоханих. Відеоролик цього дійства миттєво розлетівся в соціальних мережах. Незважаючи на зміну поколінь, творчість Івасюка не втрачає свого колориту. Дві тисячі дев’ятнадцятий рік для шанувальників митця набуває особливого значення, насамперед через те, що саме цьогоріч виповнюється сімдесят років від дня народження, сорок – з дня смерті Володимира Михайловича і тридцять – від заснування фестивалю «Червона рута». Акцентуючи увагу на духовних якостях Івасюка, як одного з культурних лідерів нашого народу, не буде помилковою думка про те, що перемога «Червоної рути» на «Пісні року» 1971-го є цьому гідним і яскравим прикладом. Українці – співуча нація, а українська мова за своєю милозвучністю посідає друге місце у світі після італійської. Якщо ці припущення достовірні, тоді ми сміливо можемо вважати і стверджувати, що Володимир Івасюк у своїй творчості розкриває ментальність душі нашого народу і тим самим підкреслює його духовні цінності, що стали класикою. Та попри вищесказане, спадають на думку слова іншого класика, Володимира Висоцького:
Пророков нет в Отечестве своем,
Но и в других отечествах не густо.
Не хочеться бути суддею праведним, але, на жаль, лише коли не стає таланту, тоді, коли перестає звучати його життя на цій землі, ми починаємо співчувати і жаліти його на тернистому шляху, що вже завершився. Сьогодні дуже багато версій того, як сталося так, що в такому ранньому віці пішов від нас Володимир Івасюк, цей самородок таланту. В світлу пам’ять про цю людину хотілося б закликати і, перш за все, побажати суспільству мудрості, щоб ми могли впізнавати пророків у своїй батьківщині.
Іван Головатюк,
м. Тернопіль.