Олег Кришталь. До співу пташок. Приватна подорож до себе: роман-есе. – К.: ФОП ПАЛИВОДА А. В., 2022. – 256 с.
«Слово дане нам, щоб ми навчились думати»
Олег Кришталь
Смакуймо гірку думку – мусимо дивитися правді в очі (кулясте око – мозок, винесений на периферію): «Масштабність зусиль указують на безсумнівну серйозність проблеми: Людство й особистість не самодостатні, нам потрібен Бог» (стор. 12).
ЗРОЗУМІЙМО НЕСПРОСТОВНУ ІСТИНУ, ЩО НАМ ПОТРІБНИЙ БОГ, А НЕ МИ ЙОМУ! Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО. Що ще?
Найновіші досягнення науки свідчать, що Всесвіт виник із нікчемної порожньої комірки п’ятнадцять мільярдів років тому: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Послання an. Павла до євреїв 11:3). Пригадаймо розмисли Лукреція: «Ex nibilo nibil fit» (З нічого ніщо не виникає) і те, що деякі сучасні філософи розвивають і поширюють гіпотези про смерть Бога, але ж «Бог не з’являється в натовпі» (Серен К’єркеґор).
Лукрецій не користувався Інтернетом і не читав Мічіо Кайку… У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією…
Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне, у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
На стелі бібліотеки конгресу США вражають слова поета Попу: «Порядок – перший закон небес». Тисячі, мільйони людей проходять під ними, хтось, може, й читає їх, але чи розуміє…
Юрій Канигін вважає, що не за горами історична епоха, яку «можна назвати ерою Живого Бога» («Віхи священної історії»). Так воно чи не так? Адже виходить: у якомусь часі Бог був мертвим…
Зустрічаю знайомого, й почали розмову про сутність віри в Бога. Запитання до мене руба:
– Бог піклується про нас?
– Ні!..
– То для чого мені такий Бог?
І це не поодинокі розмисли: «Якщо перефразувати коментар Аліси про книжку сестри, яку вона побачила до падіння в Дивокрай: “А що за користь із Бога, який не творить чудес і не відгукується на молитви?”» (Річард Докінз, «Ілюзія Бога»).
Нам ніхто нічого не заборгував – у Всесвіті все відбувається автоматично (незалежно від нас): «Яким має бути наше май-бутнє? Яким має бути: Най ся діє Божа воля» (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).
Що Бог є, я знаю. Для мене це не віра, а – Абсолют. Усе створене Богом й наділене часточкою Його Духу – мовчить про таїну буття й прийдешнє…
Співпраця з Божими намірами – найвище щастя. Але чи завжди ми вміємо їх відчитати? Видається, що на якомусь етапі нашого поступу відбувся збій: «…людство на Землі загубило свою божественність… У нас так кажуть: Бог – у людині, людина з Богом… Бо так склалося, що наша цивілізація обрала саме технологічний напрям розвитку. Був інший, духовний, відсунутий десь там далі… Тому людина загубила особливі свої здатности і можливости. Так і йдемо… Зазвичай виникає питання: Куди йдемо? Що нас чекає в майбутньому? Чи не варто змінити напрям цивілізаційного процесу?» (Любомир Сеник, «Райський світ»).
Хліба та видовищ», а думати – зась. Думання втомлює, виснажує – якось воно буде… Не буде, бо під мертві мізки думка-життя, духовна думка не «потече»: «Думка про зроблене заохочує дивитися вперед, згадка про незроблене – змушує озиратися» (Богдан Смоляк, «Альпінарій).
«Рушай, іди – тримайся свого розуму» (Есхіл). Цей процес, попри все інше, мав би нагадувати тренування інтелектуальних здібностей, бо кожна думка мусить мати свій ґрунт, і якщо вона правдива, то є й життєвий результат її дії: «Дивлюся правді в очі… Земля крутиться, а небеса мовчать» (стор. 250)…
У невідоме птах летить,
За синім обрієм розтане,
За тим, за берегом незнаним,
Душа для вічности постане,
Хоч днесь – лиш незворотна мить.
Любомир Сеник, «Таїна»
«Наука – як і будь-який організований людьми вид активності – має риси, подібні до релігії. Її символ віри – пізнаваність світу. Головна догма – «закон достатньої підстави», підкоряючись якому Лаплас сказав, що в гіпотезі Бога він потреби не має.
Потребуючи Бога, як і всі люди, вчені не можуть Його собі дозволити» (стор. 13).
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів