Золота кіннотниця

Сяє мить світанками – й зірвсіхвечорами…

Хмари сунуть танками…над землідарами.

Сине море піниться – під семи вітрами…

Все тече і міниться, день пихтить парами!

.

Золота кіннотниця – на буття порталі…

Золоту кіннотницю…кличутьсизі далі.

Золота кіннотниця – на лету мов птиця!..

Золотійкіннотниці…спокій і не сниться.

.

Світ рясніє долями – на життядолині…

Що ростуть тополями… у проблем полині.

Плаче і всміхається – люд – у часу плині…

У гіркоті мається… й солоду в малині.    

.   

Золота кіннотниця – на буття порталі…

Золоту кіннотницю…кличуть сиві далі.

Золота кіннотниця – на лету мов птиця!..

Золотій  кіннотниці… спокійі не сниться.

.

Хотілось ще позимувати…

Чекав – пухнастого я снігу…

Але зими вже… танув слід.

Тримав мороз в кишені фігу…

Ногами під… кришився лід.

.

Хотілось ще позимувати…

Веснянка… шансівне дала!

Зозулька, стала, кукувати…

І тон… чуттям всімзадала.

.

Зірниця, взялася, зоріти...

Теплом – повіяло – згори.

В очах вогонь почав горіти…                

Завзяття… вилізло з нори.

.

…Сидить, як та сорока в сливах…

Душа, за браком, плідних дій!

Дні – холоднечі – у приливах…

Без сонцесяйних… як подій.

Микола Собчук

м. Вінниця