“Жив собі хлопчик і були у нього улюблені свята. Але найбільше очікував Свято Миколая. І не тому, що отримував омріяні подарунки, хоча ніде правди діти, і це йому дуже подобалося, а тому, що дуже хотілося розповісти Святому про ті добрі вчинки, які він робив…”
Зимові перетворення
оповідка
…Добре, коли зима в пухнастій білій одежині. Іскриться привабливою білосніжною хусткою густа та присадкувата ялинка на одній із галявин. Тим паче, що дивні великі сніжинки поодиноко не переставали лягати на темну зелень її віття.
– А чому б Новий рік тут не зустріти, – загомоніло жваве лісове товариство. І нумо прикрашати чарівливе деревце.
Червонобокі яблука та повнощокі грибочки враз прикрасили деревце. Це Їжачок, що зненацька з’явився на галявині, зробив свій внесок в загальну спільну справу. Нанизані на прутовиння лози жолуді, як справжня гірлянда, явилася на ялинці завдяки старанному Дикому Поросятку. Лисичка не пошкодувала добре висушену рибину, а Білочка щедро поділилася горішками. Всі радісно метушилися. Ось і Зайчикова морквина зачервоніла на самому вершечку, а трохи нижче Синичка вже ретельно та вправно чіпляла соковитий кетяг червоної калини.
– Чому без мене! Чому без мене! Чому без мене!., – наполягала Сорока. І з верхівки шпилястого деревця шугнула до гори. Вона явно бачила більше ніж всі.
– Ось і Святий Миколай до нас поспішає, – заволала вона. – Я покажу йому дорогу.
Миколай заявився саме тоді, коли ялинка іскрилася сніжинками та вабила барвозвуччям ялинкових прикрас і виглядала особливо святково. Привітавши звіряток добрий Святий, промовляючи молитву, залишив їм свої подарунки, всівся у сани і гарні баскі коні помчали його залишаючи навіть у повітрі сріблясту, ледь помітну, колію.
Звірята, зрозуміло, одразу ж кинулися до подарунків. Одначе, мішок з новорічними дарами десь зник. Їжачок від хвилювання почав мимохіть пригладжувати свої наїжачені голки.
– Хтось украв, хтось украв, – зачастила Сорока.
– Та це неможливо, – мовила Лисичка.
А Дике Поросятко, низько опустивши своє рильце, засумувало. Білочка просто стрибала з гілочки на гілочку прикрашеної ялинки і від хвилювання не могла промовити й слова. Дике Порося потроху очуняло, присіло на низенький пеньок, підперши голову копитцем і глибоко замислилось.
– Власне, мені довіряють. Та ще й рік за чудернацьким східним календарем ніби то мій – рожевого Свинтуса. І Порося ще більш ретельно почало вмощуватися на своєму імпровізійному стільці. І зненацька відчуло, що пеньок начебто починає просідати. Різко підскочивши, аби не потрапити в халепу, кумедний мислитель одразу побачив, що пеньок насправді зовсім і не пеньок, Це була святочна торба Миколая геть напакована подарунками і припорошена снігом.
– Ото ж бо і воно, – проверещав маленький хрюк, косячись на принишклу братію. – Ось вам і міх з нашими подарунками. Прямо якісь незбагненні метаморфози відбуваються.
Заледве скінчивши фразу кинувся розпаковувати дароване. Звірята мигцем приєдналися і заходилися нишпорити у чималенькій подарунковій поклажі. Та Порося все ж було першим. Ось і шалик заяскравів на його худенькій шиї. Білочка в якийсь чарівний спосіб отримала золотого горішка, про який мріяла все життя. А Зайчик вже встиг одягнути срібні ковзани і одразу ж пострибав в бік замерзлого лісового озерця, випробувати їх. Їжачок отримав свій бажаний кришталевий ліхтарик і довкола колючого одразу все засяло. Всі були подивуванні лисиччиними чобітками, і що цікаво, одразу на всі чотири лапки. Оце вже, напевно, у люті морози не будуть мерзнути ноги. Вона одразу пішла у танок і щось наспівувала на своїй лисячий лад. Всі інші звірі отримали також те, що бажали впродовж року. Мабуть Святий Миколай уважно прочитав їхні думки і зав про їхні добрі справи.
А вже за якийсь час звірята дружно збіглися до ялинки і мовби у новорічно – різдвяному вирі, підстрибуючи і випромінюючи радість, стрімко закружляли довкола запахущого деревця. Їм було добре. Як і всій дітлашні у цей день, яка отримала омріяні гостинці від Святого Миколая. А він мчав по небу далі, звіряючи свій напрямок не за компасом, а за дитячою радістю, ледь помітно усміхаючись у свої розкішні вуса. А на зустріч йому сіялись великі яскраві зорі…
Подарунок
Жив собі хлопчик і були у нього улюблені свята. Але найбільше очікував Свято Миколая. І не тому, що отримував омріяні подарунки, хоча ніде правди діти, і це йому дуже подобалося, а тому, що дуже хотілося розповісти Святому про ті добрі вчинки, які він робив.
Перед чарівною ніччю сідав Михайлик перед вікном, дивився на хурделицю, яка крутила снігами, земля ставала сніжно-білою, слухав вітер, що разом з пекучим морозом малював чудернацькі узори на віках Мріяв про зустріч з небесним посланцем. Залишив для нього записку на підвіконні з своїм побажанням. Воно було втаємниченим, бо про нього сказав лише своїй матусі. А вона уміла зберігати секрети. Сподівався на здійснення мрії. Чекав-чекав, і ледве не заснув на стільчику біля вінка, та кращий сон, звичайно, у ліжечку.
Не встиг заплющити очі, як сталася справжня магія, на небі відчинилися злато сяйна брама. До Мишка на срібних поворозочках в ошатному вбранні зробленому з небесної тканини на якому яскраво сяяли зірки та місяць, зійшов Святий Миколай.
– Які добрі справи ти зробив за рік? – запитав дідусь дивлячись на хлопчика лагідними очима.
– Допомагав мамі, вивчив молитву і вірш, багато читав книжок, не зловживав комп’ютерними забавами, – з поспіхом перераховував Михайлик. І навіть хотів розповісти про те, що дав списати Петрикові домашнє завдання, але засумнівався чи правильно він вчинив, чи ні. Раптом небесний посланець розчинився у повітрі. У нього було ще дуже багато справ, його чекали у кожній домівці де були маленькі діти.
Прокинувшись вранці Михайлик з завмиранням серця простягнув руку і відчув під великою пуховою подушкою щось приємне на дотик. Це виявилася давно очікувана ним вишиванка.
– Матусю, поглянь що мені приніс святий Миколай, – дзвінко засміявся хлопчик. – Тепер вірші буду читати у вишиванці.
«Ой, хто, хто Миколая любить, Ой, хто, хто Миколаю служить. Тому святий Миколай повсякчасно помагай. Миколай!». – почув син у відповідь радісний спів матусі.
У цей день Мишко ще довго бігав світлицею одягнувши вишиванку, примовляючи запам’ятанні піднесено-святкову примовку.
Віра Марущак