Пополудню зайченяті
Захотілось погуляти,
Показать свою обнову —
Кожушину пречудову,
Як сніжок, біленьку-білу.
- Є така в котрогось звіра? —
Вголос зайчик запитав,
Як в люстерко заглядав.
— Може, стрінеться цей звір? —
Й притьмом вигулькнув надвір.
.
Лиш зіскочив за поріг —
Навкруги сліпучий сніг.
Із узлісся вітер віє —
Виглядає на завію.
Але зайчик не зважав
І в долину вмить помчав.
Перекинувся три рази,
Білку сполошив на в’язі,
Привітавсь до снігурів
І від бігу аж упрів.
.
Із сосни чубатий дятел
Щось хотів йому сказати,
Та зайчисько як погнав,
Мало вітер не здогнав!..
Раптом ним щось закрутило,
Очі снігом заліпило,
Налетіли білі мухи —
Почалася завірюха.
Всі стежини замітає,
Зайченятка з ніг збиває.
.
Віє, віє завірюха
Крижаним повітрям хуха, *
На галяві завиває,
Білу куряву здіймає.
Розійшлася завірюха,
Зайця смикає за вуха,
Розщіпає кожушину,
Снігу сипле поза спину,
Боляче за ніс лоскоче —
Зайчик зубками цокоче.
.
Вже б додому повертався,
Та у лісі заблукався.
Де знайти той кущ ліщини,
Під яким його хатина?
Йти йому тепер куди?
Загубив свої сліди…
Як же бути зайченяті?
Де шукати свою хату?
Вітер віє, не стихає,
До кісток його проймає…
.
- Не знайду свою хатину,
Мабуть, що отут загину, —
І заплющив оченята.
Тут з сосни чубатий дятел
Вмить на землю опустився
(У снігу ледь не втопився):
- Що ти, зайчику, тримайся,
Ну ж бо хутко піднімайся!
.
Каже зайчик: — Все дарма,
Сил у мене більш нема.
Скільки лісом не блукати —
Не знайду я свою хату.
Йти мені тепер куди?
Загубив свої сліди…
.
Дятел крилами тріпоче
І хоч змерз, але регоче:
- Подивись, ти майже вдома,
Швидше, швидше опритомнюй!
Ось калина, он ліщина,
А ген там — твоя хатина
В кучугурі потопає,
Ледь з-під снігу виглядає,
І хоч блуд тебе узявся,
Ти йому таки не здався!
.
Зайчик очка протирає,
Стрімко вушка піднімає:
- Що ото за дивовижа
Та невже це – моя хижа? **
Так, вона. Віконця мружить,
І за мною, певно, тужить…
Зайчик дятла обійняв,
Щиро «Дякую» сказав,
Вмить забув про страх і втому
І чкурнув до свого дому.
.
…Тепло, затишно зайчаті,
Адже він у своїй хаті,
Радий, що не загубився,
В рідних стінах опинився,
Хоч стежки всі замело
І до лісу й у село.
На галяві завірюха
Крижаним повітрям хуха,
Білу куряву здіймає…
…Зайчик в хатці засинає.
А-а , а-а,
Вже прийшла до нас зима.
.
* Хижа — тут хата.
** Хуха — хухати – дихати.
Аделя Григорук
Leave a Reply