Відгук на книгу Світлани Талан «Її вишиване життя»
Художньо-документальна повість письменниці «Її вишиване життя» – про Пелагею Литвинову-Бартош. Це ім’я навряд чи щось говорить пересічному читачеві, хоча мова йде про видатну українку. Але такі реалії часу, що нашу історію ми читали з чужих книжок.
Світлані Талан вдалося з розрізнених джерел створити цільний образ української громадської діячки, етнографки, фольклористки. На жаль, подібних творів у сучасній українській літературі обмаль. Тим більш цінною видається праця письменниці.
Кохання й українство – це дві складові життя невтомної трудівниці Пелагеї Литвинової-Бартош.
Мабуть, кожна дівчина і жінка мріє про кохання. Подібні думки приходили і до Поліньки, яка рано втратила батьків. Але одруження не принесло їй щастя і сімейного затишку. У першу шлюбну ніч чоловік фактично зґвалтував її. Регулярно продовжував це робити, бо молода жінка нічого не відчувала до нього. Він же майже відкрито зраджував їй.
Навіть десятеро дітей, троє з яких померли, не сприяли створенню сім’ї. Пелагея писала книжку, як чоловік знущався з неї упродовж усього життя, але пожаліла його, не надрукувала її.
І все ж справжнє кохання приходить до неї. Пелагея закохується в дядька свого чоловіка – Олександра Марковича, відомого історика та етнографа. Велика різниця у віці не зупиняє закоханих. Після смерті коханого Пелагея звіряє свої думки про нього щоденнику, який пише до останнього дня життя, – і спалює. Художній вимисел дозволяє письменниці на основі документальних фактів створити правдоподібну історію їхніх взаємин.
Через усе життя Пелагея Литвинова-Бартош пронесла любов до України і українського. А це був жорстокий час, коли заборонили українську мову. Але, пишучи етнографічні праці, героїня залишає в пам’яті нащадків українські звичаї, традиції, орнаменти.
Навчаючись у Москві, вона не зрадила українству. В тому ж дусі виховала й дітей, хоча чоловік-росіянин був проти того, аби ті вчились. Залишатись українкою в царській Росії було справжнім подвигом.
Я переповів лише декілька цікавих епізодів із книжки, а їх там набагато більше.
Поєднання художнього й документального вимагає справжньої майстерності від автора. Світлані Талан це в значній мірі вдалось. Інколи, правда, вона збивається на журналістський стиль, але, мабуть, це виправдано, бо тоді би повість значно «потовстішала».
«Її вишиване життя» кардинально відрізняється від інших книжок письменниці. Не знаю, чи Світлана Талан в подальшому художньо оформлятиме біографії великих українців і українок, але перший млинець не виявився глевким.
Сподіваюсь, і ця книжка письменниці, як і попередні, знайде свого вдячного читача.
Анатолій ВЛАСЮК