Весна довго не поспішала сюди. Все якось неохоче то промінь сонячний крізь хмари пропустить, то мовби аж через силу війне упівподиху теплим вітром; а то забуде про свою пору та й дрімає собі десь на півднях. Проте птахів цим не обдурити – вже ген-ген якоїсь темної ночі чули городяни над поснулим містом голосне повернення диких гусей, чи то, може, й качок, а бузько вже давно став, підібгавши одну лапу, на неприбраному і розворушеному зимовими вітрами гнізді. А якось в одну ніч враз зацвів абрикос, ставши первоцвітом серед усього саду. Ось і згадалося…
Тоді теж цвіли садки. Рясно-рясно. І сукню білу весільну, як у пісні співається, вона собі вибрала-видивилася найкращу на все село. І мріяли, вдивляючись у вічі одне одному, двоє закоханих про щасливий той день, коли їх поєднають Закон і Небеса. Якось, гуляючи у міському парку, вони почули, як співала Анна Герман.
- Знаєш, а ця весна теж така, як у пісні, – весна, кохання, яка настає у житті лиш раз, як у нас, – довірливо прошепотіла вона своєму обранцю.
На жаль, пісня та дійсно пророчою стала для них, і важко врізалася в їх щастя саме у день весілля. Біду принесли у звичайнім білім конверті разом з весільними вітаннями. Світлана спершу не звернула уваги на раптову блідість Олексія, котрий, побачивши почерк на конверті, хотів, було, непомітно заховати його від тамади.
– А ось і ще одне вітання! – бадьорим голосом сповістив той на всеньке весільне шатро. – Нумо, наречений, сюди його! – і прудко вихопив листа із рук отетерілого Олексія.
«Дорогий, але не мій уже, Олексію! Я щиро рада твоєму щастю, – читав тамада. – Твоя обраниця – гідна твоєї любові й поваги людина, прекрасною дружиною тобі буде. Жаль лише, що та щасливиця – не я, хоча ще рік тому це мало б бути саме так… – голос тамади ставав дедалі розгубленішим, а тиша у шатрі – ще більш напруженішою. – Та я не тримаю на тебе зла, бо й понині кохаю тебе. Саме тому зичу щастя і тобі, і тій, котра перейшла мені дорогу…»
Світлана сиділа, не маючи сил підвести очі на того, хто кілька годин тому став її чоловіком перед законом. Думки роїлися у голові вже не бджолами, а шершнями, і важко було зосередитися хоча б на якійсь одній. Відчувала, що сила, яка наростає з її розпачу, болю, образи, може наробити непоправного. Не дуже й боролася з тим. У цілковитій тиші – здавалося, ніхто й не дихав – зняла з себе віночок, обручку, велюн. Зібгала його, аж поніміли руки, і в безпам’ятстві подалася з шатра.
– Отямся, доню! – прошепотіла свекруха при виході, а той шепіт криком голосним почувся гостям. Мов сомнамбула, тицьнула в руки жінці білосніжний жмуток з обручкою, а тоді, мов вітром підхоплена, кинулася бігти. Минула ворота, завернула на стежку межи городами і помчала до річки. Не топитися бігла: бачили дівчину й раніше біля розгалуженої натроє верби, що, нахилена до води, закривала її гіллям від сторонніх очей. І вже аж там, обхопивши руками старе дерево, припала до шкарубкої кори і заридала. Шум води перекривав ридання, річка вдячно приймала на свої плечі солоні краплі дівочої печалі…
За двадцять з лишком літ не стало верби, не раз відцвіли садки, а про ту історію встигли в селі забути. Не забулася вона тільки Світлані, яка щовесни, коли цвіли садки, приходила у парк і один-єдиний раз на рік прогулювалася своїм улюбленим маршрутом. Так, як колись із Олексієм…
Цього року садки зацвіли запізно, та Світлана терпляче дочекалася своєї «білої пори» і вирвала часинку з вихідного, аби гайнути до парку. І відразу пошкодувала про те, бо там, де колись зустрічалися вони з Олексієм, зараз гриміла дико і ревла якась сучасна молодіжна розвага. Жінка зітхнула й хотіла вже йти геть, коли почула зі сцени:
– Конкурс на кращу пісню про кохання!
«Дивно, – подумала, – хіба ще здатні молоді кохати так, як ми?»
Дурманом наче віяло,
Коли цвіли сади… –
Почула раптом юний голос, що розворушив пам’ять. Стало не по собі: у виконавиці впізнала риси колись такого рідного обличчя! А Олексієва донька продовжувала:
Один в житті лиш тільки раз
Цвітуть сади в душі у нас…
А навкруги буяла весна, і цвіла так біло-біло, ніби розправився над усім світом зіжмаканий колись давно весільний велюн.