Ніхто і ніколи не може мати все: ніхто на землі, ніхто із людей.
Перед вами історія-серіал – дивне і доволі вдале явище на теренах українського сучасного літературного простору. Книга, що починається звичайним прозаїчним життям киянки, а завершується цілковитим крахом людської долі.
Читається, мов пливеться – легко і гірко. Але сама історія не така вже приглажена. Перед вами будуть усмішки, буде іронія, не обійдеться без трагедії, бомжів і вбивств. Жорстокість життя, такого реального, такого важкого столичного існування зможе зворушити багатьох.
Не потрібно докладати зусиль, щоб змусити себе читати, не можливо забути про “Мати все”.
Ви захопите, вип’єте, поглинете цю пекучо-правдиву історія дуже швидко і ще не скоро забудете про гіркий присмак невдалого, чи то просто нереалізованого життя.
Український бук-серіал, саме така назва, здається, найбільш підходящою для цього творіння Люко Дашвар. Немає відчуття серйозного чи важкого читання. Є повноцінне сприйняття сюжету, дуже легка і вільна його візуалізація. Навіть заядлим нелітераторам “Мати все” прийдеться до смаку. Немає важких для усвідомлення сцен, перевантажених метафор. Усе зрозуміло і боляче.
Мабуть, з точки зору літератури, “Мати все” є особливою і неособливою книгою водночас. Індивідуальність – певний шарм у легкості і близькості до реального життя. І тут же – оця простота і незатійливість не змушує читача міркувати, розслідувати чи будувати свої альтернативні картини. Він вряд чи зможе розвивати складність мислення, освоюючи такий текст.
Про таку двоякість роману варто пам’ятати усім бажаючим до інтелектуальної поживи. Я ні в якому разі не хочу применшити ні заслуг, ні таланту автора і його творіння – просто ця книга відноситься до народної літератури. Її творець, в певній мірі геніальний, оскільки зумів створити надзвичайно просту для сприйняття, цілісну і таку насичену трагедіями і виборами реалістично-життєву історію.
Сюжет творений на основі життя Ліди Вербицької. Лікаря, дочки і жінки. На жаль, не матері, але такої героїчної, майже жертвенної “няньки”. Сприймати її історію можна скептично, можна з осудом, чи жалем, але хто-зна чи мала вона вибір і чи має хоч хтось із нас – смертних – вибір у боротьбі із долею.
Мати Ліди, Іветта Андріївна – продовжувач традицій славетного прізвища Вербицьких, бездоганний хірург, “стальна людина”. Ліда – бідна дівчина, сліпо і вдячно вірна цій жінці – пішла по її слідах і слідах батька-професора. Вона одружилася із звичайним чоловіком Стасом, зовсім не породистого роду, із звичайними, трішки гопнівськими замашками. Для нього Вербицька, мов недосяжна вершина, що так поблажливо наблизила його до олімпу.
Є тут любов, є трохи дивна і дика пристрасть, але найбільше у їхніх молодих, не скріплених досвідом стосунках відчувається присутність Вербицьких. Іветта Андріївна, її замкнений, неадекватний син і Ліда – ось справді об’єднана спільність – із загальними інтересами, болями і страхом, що породила одна на всіх таємниця. Стас же, недоладно намагається влитись у цю спільноту, або вилити з цього тріо Ліду.
Життєва дилема, знайома багатьом українцям, по суті, стала наскрізною лінією сюжету. От тільки таємниця у Вербицьких велика і страшна, прив’язаність достоту – тюремна; життя у всіх – не своє.
Це сімейство із вірною, все випрошуючою у Бога прощення для господарів, служницею і так могло б натерпітись болю по горло, але як пороблено – вони умудрились пройти чи не всі кола пекла на цій грішний столичній землі. Створили безліч своїх гріхів, намагались виправити стільки ж чужих, що в кінці-кінців привело до повного розпорошення усього бравого роду Вербицьких. Кожен, поглинутий болями усіх з ким пов’язав себе, робив усе що міг… але не так – не правильно.
Вірна служниця і раба своєї матері, бранка своїх пріоритетів, умовно, мала все. Жаль тільки, що всі умовності і притворства, усі “можливо” і “неправильно” відкрилися…
Нещасна, знищена сама собою і своїми рідними, молода Вербицька, талановитий лікар і хірург думала, що випотрошила все своє серце і душу на поталу сім’ї, забувши, що її життя належить тільки їй.
P.S.
Правда ніколи не буває однозначною, як і вибір.
Світлана Кучпилюк