Жити з Богом, виконувати Його заповіді, відкидати всілякі забобони, екстрасенсів, а також чаклунів – ось справжня гармонія короткочасного людського життя. Як осяйно сказав поет: «Кішка-хмара відлітає, прихопивши зливу. Людям щастя розсипає сонечко грайливо!».
Проте в нашому житті трапляються й чорні його фарби. Найжахливіші, мабуть у світі, це сцени смерті безбожників. Наприклад, Фрідріх Ніцше, німецький філософ, помираючи вигукнув фразу: «Я зійшов з розуму!». Помирав він, лаючись у залізній клітці. Філософ Вольтер усе життя був великий насмішник з Бога. Однак у нього настав жахливий кінець. Цілу ніч він кричав про помилування. Його медсестра згадувала: «За всі гроші Європи не хотіла б бачити таку смерть, яка була у Вольтера – смерть невіруючого». Також відомо, що в останню свою хвилину вмираючий попросив привести священика, щоби прийняти Святу Тайну Покаяння, але прислуга не виконала його останнє прохання, вважаючи це великою ганьбою для атеїста і його однодумців. Очевидно, вчений зробив це тому, що побачив перед смертю інший світ, в існування якого він не вірив, і що чекає на його душу у вічності.
Дейвид Х’юм, філософ та історик, перед смертю теж кричав: «Я перебуваю в полум’ї!». Його відчай був жахливим. Гоббс, англійський філософ, умираючи, волав : «Я стою перед страшним стрибком у тьму!». Ленін помер, маючи потьмарений розум. Просив він прощення за вчинені гріхи в стола, стільців. Як це страшно для людини, що була для мільйонів вождем та ідеалом. Ягода, глава радянської таємної поліції, в останні секунди життя визнав: «Очевидно є Бог. Він карає мене за мої гріхи».
На противагу атеїстам, з невимовною радістю йшли на зустріч із Богом праведники. Так, Папа Венедикт ХУ поважно заявив: «Насамперед душа!» . Ці слова Святіший Отець сказав у той час, коли деякі представники його оточення намагалися привести найкращих лікарів, аби хоч трохи продовжити життя Римського Архиєрея. «Спочатку потурбуйтеся про мою душу, покличте священика, щоб я прийняв Святі Тайни Покаяння, Євхаристії, Оливопомазання, а вже після цього можна лікувати й тіло». Це були останні прохання Папи. А Святий Августин душевно зізнався: «Милосердного Бога маємо!». Направду по-філософськи висловився перед стрічею з Всевишнім Кардинал Ньюмен: «З тіні й уявлень – до Істини». Святий Карл Баромей, небесний Покровитель св. Папи Івана Павла Іпрорік золоті слова: «Уже йду, Господи, вже йду!». А Фрідріх Шопен, либонь, так поетично змузикував: «Перебуваю біля джерела щастя!». Ігор- Богдан Антонич, відомий український поет, син греко-католицького священика з Лемківщини лишив сонцесяйну думку: «Живу коротку мить життя. Чи довше житиму – не знаю. Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею!». Зрозуміло, що остання фраза означає: у Вічності, в домі Отця Небесного. Степан Будний, поет із Струсова Теребовлянського району на Тернопільщині, написав: «…Заціпивши зуби уперто, ховаю ясні почуття. Є смерть, а можливо, безсмертя – у вічнім цвітінні життя!».
Можемо порівняти думки і слова християн із тим, що говорили відомі безбожники перед смертю. До речі, ці вислови з’явилися внаслідок дослідження групи вчених, які були шоковані сказаним цими атеїстами.
Отже, як глибоко говориться нашою приказкою, «Без Бога ні до порога».
Зиновій Бичко, журналіст
Найбільше щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися.
Щоб жити з Богом, то потрібно пізнати Його сутність… Хто є Бог?
Сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр): і «Саме у цьому полягає суть гуманістичної традиції взаємодії душі та розуму, коли відбувається просвітлення: не лише просвітлення розумом людини, а й самого розуму душею людини. Тоді розум набуває ознак мудрості… Споглядання потребує поєднання питання “що я повинен робити” з питанням “яким я повинен бути”… Людяність людини визначають її осягненням Бога як синтезом, взаємодією свобідної волі людини, джерело якої – серце, і божественної благодаті» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).