Як дивно усе в цьому житті сходиться, перетинаючись, немов суміжні колії на залізниці, несподівано, а іноді й давно очікувано, даючи у певному місці й у певний час дорогу до пізнання чогось нового, незвіданого, вражаючого і, як виявляється згодом, такого потрібного заспраглій душі… Як просто і привітно доля зводить оті незримі духовні мости, у кожному новому кроці поступово єднаючи споріднені душі у спільному захопленні, у робочих ритмах і навіть на звичайнісіньких буденних перехрестях, котрі вдається вже вражено збагнути лише згодом…
Колись я просто заворожено слухала їхній родинний спів у церковному хорі, потім раптом почала зустрічати на концертних виступах як не зовсім звичних, але таких чарівних і особливих, учнів нашої музичної школи. І щоразу щиро дивувалась: як у такій тендітній жінці затаєно «уміщається» такий глибокий і доволі потужний голос?! Одне щоразу кидалося в очі, а відтак – зігрівало теплом і сердечністю – це природня врода у витонченому поєднанні з гармонією відкритого для добра погляду і сповненого надзвичайною вірою єства! А вже коли із її уст починала народжуватись пісня, здебільшого, хвилююча молитва, на очі навертались неприховані сльози, змушуючи слухача чи повірити у себе, або зіставити усі життєві цінності і просто – зуміти почути красу. Красу душі й таланту Катерини ГЕВАК.
І це вже набагато пізніше я дізналась, що вона – інженер виробничо-технічного відділу Дністровської ГАЕС, професія якої – цифри, усілякі премудрості типу техніко-економічні показники роботи, виробіток та споживання електроенергії, величина робочої потужності і врешті – довідково-інформаційне забезпечення усього цього геть не романтично-духовно-ліричного, але таки направду надважливого, глобального і вельми багатогранного гідроенергетичного процесу. А розділяє Катя усі ці величні процеси спорудження найбільшої в Європі та однієї з найпотужніших у світі гідроелектростанцій – Дністровської ГАЕС – разом зі своїм коханим чоловіком Сергієм – начальником зміни станції оперативно-диспетчерської служби.
А ось віднедавна ми стали колегами на цій величній будові, натомість я продовжувала потай дивуватись, як же Катерині Михайлівні (ой, як незвично не те, щоб вимовляти, а навіть написати таке про Катю!) вдається утримувати духовно-мистецьку рівновагу серед іноді до нестями напруженого космічного ритму отого її виробничо-технічного відділу і все ж знаходити сили для владарювання над своїми любими чомучками, пустунами і зайчиками-сонечками: синочком Олексійком та квіточкою Анюткою, для тремтливих молитов під час богослужінь, витончено-теплих сольних виступів під час різних міських заходів, по-особливому забарвленого чудового заквітчаного рукоділля?! До речі, її власні та спільні родинні рукотворні шедеври неодноразово ставали яскравими експонатами творчих виставок на Дністровській ГАЕС, зініційованих компанією «Укргідроенерго». Більше того, під час фестивалю творчих робіт родин гідроенергетиків «Генеруємо енергію майбутнього» найбільшу кількість голосів, а, відповідно, і перемогу у номінації «Приз глядацьких симпатій» отримала саме Катерина Михайлівна Гевак із вишивкою стрічками на фототканині «Вода і барви – в унісон: нове життя, новий бутон». Прикметно, що спільні родинні вироби були зазначені як «сімейна робота № 3» у фінальному конкурсі від компанії «Укргідроенерго». Несподівані ексклюзивні подарунки – експонати виставки – отримали тоді ми з головним інженером Анатолієм Павловичем Жуком від родини Катерини Гевак на згадку про енергетичну яскравість Дністровської ГАЕС.
А не так уже й давно Катя напрочуд вразила прихильників спочатку у Фейсбуці своїми щирими й відвертими, романтичними і душевними нарисами про звичайнісіньке життя, адже у її жіночому сердечному слові відчувалось одразу стільки привітного і доброго, що численні друзі та колеги, знайомі і не дуже люди вдячно і захоплено просили писати ще і ще. Згодом прозові замальовки Катерини Гевак – на запросини редакції – почали тішити читачів часопису «Наша газета. Новодністровськ-ІНФО» та радіо «На своїй хвилі», водночас мимоволі змушуючи кожного, хто доторкався до перших рядків, із цікавістю «ковтати» її спогади й зізнання, враження і міркування, вдало перемережані цитатами відомих майстрів слова, котрі довірливо дарувала спочатку фейсбуківським просторам, а потім – газетним шпальтам та радіоефірам. Ось так, щоразу переживаючи із Катериною історії про замкнений на клямку магазин, про снігові захопливі пригоди під час відпочинку з родиною, про переоцінку цінностей у цьому непростому життєвому вирі, про уміння і здатність всупереч і завдяки чомусь бачити й неодмінно відчувати найпотаємнішими струнами красу навколишнього світу, ми всі вражено знаходили оті свої забуті й закинуті в буденної каламуті закутки єства… А потім, усміхнувшись схожості переживань із автором, мимоволі, крок за кроком, таки розбирали власні закапелки душі, благодатно зітхаючи від насолоди віднайдених зовсім поряд першовартісних цінностей.
Між тим подруги і прихильники, шанувальники й рідні уже з цікавістю очікують, а що ж далі сколихне-зворушить вразливу душу Катерини і чим саме вона цього разу збагатить свою промовисту стрічку новин у соцмережі, котра давно стала її справжньою творчою скарбничкою. Засніженою весною? Несподіваним відкриттям? Виспіваною струною? Далі обов’язково буде!
Інна ГОНЧАР