«Людське серце найлукавіше над все та невигойне, – хто пізнає його?» (Книга пророка Єремії 17:9, яка було написана понад дві з половиною тисячі років тому). «О tempora, о mores! – О часи, о звичаї!» (Цицерон). «І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Книга Екклезіястова 8:9б). І ця думка була записана три тисячі років тому.
Зло на Землі і в Ноосфері мусить бути знищене СИЛЬНИМ НАРОДОМ, який живе з Богом – УКРАЇНА, ЗСУ!!! На НЕБЕСАХ ПЕКЛА НЕМА – ЦЕ ВИДУМКИ… Звідки взялося «ПЕКЛО» на ЗЕМЛІ? «Від “пекла”, що в людині, – пекучої жаги набування (amor habendi), від того, що вона переступила межу достатнього для тіла, а про потреби душі взагалі не дбає. Звідси – виснаження землі, як і тих, хто скроплює її потом, – приневолених гасити невгасиму жагу набування, яка роз’їдає неситих» (Андрій Содомора, https://zbruc.eu/node/117424).
Зло в людині, людина у злі… Якщо зло в людині, то її слід такою і сприймати, вона тут ні при чому – такою її створив Бог: «І я вірю: Карл-Орса вважав, що він змушений так робити. Йому призначено жити так, як він жив, і порядкувати своїм майном» (Торґні Ліндрґен, «Слід змія на скелі»). Прочитавши згадану книжку, вжахнувся: виходить, кожна людина наділена своєю долею й чинить у житті відповідно до закладеної програми, що зло – в самій людині, і вона тут ні при чому. Як це? Людина не відповідає за вчинене нею зло? Мусить відповідати! Так велить Бог. Я готовий волати на весь світ, що це – фальшива думка, хоча й не виняткова… Автор цієї книжки легалізує право на існування зла, як добра… А як же тоді з вихованням, мораллю, середовищем, вірою?.. Як? Відповідь: «Наука має вести людину до самостійності, а відтак до свободи. Людина має не лише свідомо, а й самосвідомо формувати власне життя» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).
У повісті «Джмелиний мед» Торґні Ліндгрена читаю: «Оскільки людина має розум, то вона вільна, розумна воля є причиною наших дій… Із кожного може вийти порядна людина». Що це? Автор не знає сутності людини як такої?.. Причина, мабуть, у зусиллі сумнівів, здогадок, у невизначеності, у нездатності своїм розумом осмислити сутність буття.
Для Бога не існує спрощеного поділу на добро і зло… Пригадується один із трьох законів діалектики «Закон єдності й боротьби протилежностей». Словники подають таке його тлумачення: «Немає протилежностей без їхньої єдності, немає єдності без протилежностей. Єдність протилежностей відносно тимчасова, боротьба протилежностей абсолютна»… «Усвідомлення цього приводить українців до переконання, що ПЕРЕДУСІМ ТРЕБА ПОКЛАДАТИСЯ У ВСЬОМУ НА ВЛАСНІ СИЛИ. Амбівалентність української, зрештою не тільки української, ментальності має важливе значення для суспільного поступу, оскільки відображає єдність і боротьбу протилежностей як основу розвитку» (Захара І. С., «Українська філософія»).
Людина – це «…недостаюча половинка повноти життя…», стверджує Богдан Чепурко в своїй книзі «Сотворення світу». Бог дарує їй цю крихітну частинку половинки «повноти життя», бо все інше (другу половинку «повноти життя») вона добирає впродовж свого земного життя важкою щоденною працею, яка не суперечить логіці буття…
* * *
Від захвату, який цей світ чудовий,
Завмерло дихання небесної безодні.
Лиш чути, як воркує ритм у СЛОВІ.
І зорі шлють сигнали одна одній.
Той ритм невтомний Всесвіт будоражить.
І знов малесенька загублена планета
Народжує щораз нових поетів,
Та лиш один в сто років ПРАВДУ каже.
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
Ми не знаємо, що таке правда (істина)… Не один я все життя шукав правди й ідеалу. Розчарування й руйнація стереотипів допомогли усвідомити, що ПРАВДА (ІСТИНА) – це не що інше, як розуміння того, що ми є і створені Богом.
Людвіг Вітґенштейн – австро-англійський найяскравіший мислитель ХХ століття (1889–1951) вважав, що математика не шукає абсолютну правду, а вигадує її… «Ґедель (Гедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).
Ми живемо у вік інформації. Інформаційне поле творить живу матерію – а не навпаки. Думаю, що всі процеси у Всесвіті відбуваються автоматично (незалежно від нас). І що ж?.. У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить. В інформаційному полі Землі Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре).
Відповідно до оригінальної теорії Володимира Вернадського про ноосферу, так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, так і ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють, РОЗУМАМИ тих людей, які ще здатні думати. Академік Олег Кришталь стверджує, що не кожна людина здатна думати про що вона думає. Людство втрачає здатність мислити, критично мислити. У книжці «Майбутнє, якого ми прагнемо» (Упорядник і відповідальний редактор Вахтанґ Кебуладзе. – Темпора, 2020) Володимир Єрмоленко стверджує: «Просвітницька апокаліптика вказує на те, що людство безнадійно тупіє, ми живемо в епоху тотальної деградації, і людство самоліквідується від тріумфу масової глупоти».
Дехто знаходить прихисток у СЛОВІ: «Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина принципово споглядальні, зорові» (Оксана Забужко, «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»)…
* * *
Я трішечки молодшою була
І про велике мріяти не сміла.
Душа, немов акація, цвіла,
А все єство горнулося до тіла.
Губилися, мов зорі в споришах,
І мрії, й ми, і час в правічній церкві,
А ти рядками власного вірша
Дивився в душу, наче у люстерко.
І грішне, і святе змішалось тут,
Коли гатили нелюди з гармати,
А вишеньки й акації цвітуть,
Їм про земне, насущне треба дбати.
Мов листя, виколисує нас час
І споглядати день погожий – втіха.
Не знаємо, що буде після нас.
Життя земне – лиш позначка – не віха.
Малі зростають під виття сирен.
Ні Батьківщини в орків, ні святого.
Чи має ЗЛО вселенське антиген?
А хтось їх виколихував, як Богів!
Мине усе – насущне і земне.
Чи від душі залишиться хоч промінь?
Ти любиш і наснажуєш мене
Своїм незримим дотиком любові.
Краса мине і молодість мине,
А вишенькам зеленим що до того?
А я тебе благаю про одне:
Хоч на хвилину стань для мене Богом!
Ганна Ленок, м. Малин Житомирської області
Бог всюди і в усьому, але людство втрачає здатність Його бачити. Зло запанувало видимим світом прагматичних стосунків людства. Живемо в часи-звичаї, коли духовний рівень людської цивілізації і рівень науково-технічного прогресу – протилежні речі. Людству, так виглядає, нібито й невтямки: за все, що маємо в цьому житті і в своїй душі – мусимо вести постійну духовну й фізичну боротьбу. Людське щастя здобувається важкою щоденною працею: «Хто ти – щастя? Впрягайся в хомут, / Будем разом тягнути орало» – закликає Микола Петренко. Яке глибинне розуміння сутності речей. Людина ж так далеко відійшла від Божих законів, що мислителям неможливо виснувати всеохоплюючу формулу щастя. Гадаю, що має право на життя й така думка щодо повноти щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися… ВІРИМО, що з Україною, її синами і дочками не станеться ТОГО, ЧОГО НЕ МАЛО БИ СТАТИСЯ… До праці, брати українці, люди доброї волі!..
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів