У червні 2017 року у селі Богданівка, Яготинського району, Київської області відбувся VІ Всеукраїнський сільський фестиваль народної творчості «КАТЕРИНИНА ПІСНЯ», присвячений пам’яті Народної художниці України Катерини БІЛОКУР.
Ця культурна подія сприяє популяризації художньої та епістолярної спадщини Народної художниці України К.В. Білокур зокрема, відродженню духовності українського народу загалом.
Традиційно учасники фестивалю збираються зранку біля музею-садиби К.В. Білокур по вул, Білокур, 72, де директор музею, невтомна Ольга Шаповал, емоційно та захопливо розповідає про самобутню мисткиню, її драматичну долю та коротку славу, яку вона пізнала в останні роки життя в Україні та Франції. У маленькій хатині збережено інтер’єр, особисті речі, ранні роботи і предмети малярства К.В. Білокур. Експозицію підсилюють традиційні предмети побуту, рушники, вбрання, що були актуальними в українському селі першої половини ХХ століття. Осучаснюють музей-садибу книги, мистецькі альбоми, фото, буклети і відеофільми, що поглиблюють і фіксують для історії життя і творчість художниці, яка ступила за поріг хати у світ малярства і розірвала коло традиційного селянського буття. Кімнати чисто вибілені, прикрашені квітами, які так любила Катерина Василівна, підлога застелена сухою духмяною травою, скошеною на леваді наприкінці городу. А у дворі садиби квіти розкошують наживо від весни до пізньої осени…
Мистецькі колективи зазвичай приїздять до Катерини Василівни у Богданівку з квітами. Нині троянди, ромашки, півонію, шовкову траву і запашну м’яту у Вінок пам’яти мисткині вплітали шанувальники її таланту з Київщини, Полтавщини, Черкащини та Чернігівщини. Своєрідний перформанс підсилювало пісенне попурі з улюблених творів Катерини Василівни та пісень на її ушанування. Це хвилююче дійство – поєднання квітів, пісні, яскравих сонячних променів і буйної зелені з незримою присутністю мисткині біля її оселі − утілює щире бажання небайдужих людей хоча б у інших світах обігріти художницю справжньою любов’ю.
Наступний етап фестивалю – проща до Катерини. Від садиби К.В. Білокур учасники фестивалю рушають з Вінком до могили художниці, що знаходиться на меморіальному комплексі в центрі села. До ходи – своєрідного спокутування провини українців за те, що вчасно не розгледіли і не підтримали розквіт таланту Катерини Білокур, чим обумовили її злиденне життя в холодній хаті, малювання прихватком, зневагу через те, що вона не така, як звичайні сільські жінки… − приєднуються мешканці села та гості, котрі під’їжджають на свято здалеку.
На панахиді, що триває біля могили К.В. Білокур, кожен молиться за світлу пам’ять обдарованої українки та глибше усвідомлює відповідальність за те, що талант, непересічну особистість треба бачити, цінувати і підтримувати вчасно. Митець має відбуватися у гармонії зі світом, а не всупереч усьому…
Найтриваліше дійство фестивалю – виступи народних творчих колективів. Розпочинається концерт своєрідною інтродукцією, алюзією до картини К. Білокур «Богданівські яблука»: глядачів пригощають яблуками, у такий спосіб ніби причащають непосвячених Катерининим світом.
Цього року концерт відкрив почесний гість – народний артист України, соліст Національної опери України Ігор Борко, котрий виконав декілька класичних українських романсів. У рамках концерту перевидання книги про життя і творчість К.В. Білокур М. Кагарлицького презентувала вдова письменника Ольга Кагарлицька. Співведучі заходу Ніна Михайлишина, громадський діяч, народознавець, і Надія Слабковська, керівник народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня» Богданівського сільського будинку культури, модерували захід: представляли колективи, додавали доречні коментарі про історію пісні чи певного звичаю, вітали учасників, дякували сільським головам за підтримку своїх колективів та фестивалю «Катеринина пісня», запрошували до слова, до вручення/отримання подяк і відзнак, на знимкування.
Двадцять один колектив з колоритними назвами «Берегиня», «Мальви», «Чураївна», «Оберіг», «Відлуння Полісся», «Гречаники», «Сузір’я», «Травневі роси», «Яворина», «Хуторянка», «Ковалівчанка», «Горлиця», «Вербиченька», «Великодимерські баламути», «Черкаські цокотухи», Вищебулатецький народний хор і солісти (Галина Лихацька) співали давні фольклорні композиції, класичні народні та авторські пісні, читали вірші на пошану художниці Катерини Білокур. Потужна енергетика української пісні, щира емоція тепла і причетності до творчості створили неймовірну атмосферу.
Уже після вручення нагород і знимкування на згадку на порозі Богданівського будинку культури артисти-аматори спільно з глядачами – мешканцями села співали «На коня!..» та «Многая літа!..» авторам ідеї фестивалю «Катеринина пісня» та його організаторам.
Господарі фестивалю вручали учасникам подяки, квіти, символ фестивалю. Волонтери вчасно надавали представникам ЗМІ програму заходів та буклет фестивалю. Технічна служба спрацювала не гірше, ніж на Євробаченні: директор Будинку культури села Богданівка Анатолій Білокур(!) забезпечив якісну роботу і п’яти мікрофонів, і всіх «мінусовок», і підключення електрогітар, а також подбав про національне музичне тло під час коротких антрактів.
Треба зазначити, що прохолодного дня усіх зігрівали гарячі чай/кава та смаколики від організаторів, на виставці-продажу можна було придбати книги про К.В. Білокур, а також вишиванки, віночки, прикраси, текстиль з національним орнаментом, плетений посуд та посуд із глини. Найпопулярнішими були теплі ковдри та вовняні жилети/носки – глядачі вбиралися тепліше, але, попри мінливу погоду, свято не залишали (хіба що хтось поїхав подоїти корову – і бігом назад…)
Враження про фестиваль від його учасників:
Ігор Борко
Я підтримую такі заходи, тому що я співаю для людей. Тому, що я був першим спiваком, коли ми вiдкривали цей щойно започаткований фестиваль з Миколою Кагарлицьким, а це вже iсторiя. А саме основне: такi сiльськi фестивалi, дають упевненiсть у тому, що українська пiсня є i буде вiчно.
Ніна Михайлишина:
Творчі фестивалі в Україні стають все більш популярними. Пізнання власної історії і культури дають змогу українцям виносити на загал ту чи іншу подію, цікаві факти з життя відомих діячів, історичних подій тощо. Небайдужі активні та непересічні люди шукають перлинки у своїх селах і містечках не тільки для того, щоб привабити туристів, а й для того, щоб привернути увагу світу до духовно знакових місць на мапі України. От тоді й народжуються напрочуд дивні й цікаві назви еко-фестивалів, фестивалів народної творчості та багато інших. І кличуть до себе шанувальників, особливо влітку, від сонячної Одеси до історичного Києва, від Шевченкового краю до мальовничих Карпат.
Інформаційний потік дуже швидкий, лише встигай. Майже щовихідні десь на просторах України відбувається щось цікаве, нове, неповторне! Саме це і є головним для організаторів фестів − бути неповторними. «Кодима − фест 2017», «Чорнобиль Ренесанс», «Ше.Фест», «Катеринина пісня», «Фестиваль нескореної Nації 2017 − Холодний яр» та інші знаходять своїх прихильників по всій Україні.
Що цікаво − їдуть на фестиваль за покликом серця, щоб уклонитися тим святим місцям і пошанувати тих українців, котрі жили і творили для нас.
«Катеринина пісня» − всеукраїнський фестиваль народної творчості, сільський, відбувається щороку на початку червня у с. Богданівка, на батьківщині відомої народної художниці Катерини Білокур. Тут звучать самобутні і старовинні пісні, обряди і звичаї, які так любила Катерина Василівна! Тут можна причаститись всім тим, чим живе людина: любов’ю, добротою, красою світу музики, слова, емоції. Колорит дійства неповторний щорік, бо творцями є самі учасники фесту, котрі приїздять до Богданівки з черкаських, полтавських, київських, чернігівських сіл і містечок. Не виняток і − кияни. А як звучить авторська пісня-присвята Катерині Білокур!!!!! Пізнавально-щемкими є відвідини меморіального музею-садиби художниці. Небайдужість кожного з нас є і буде запорукою нових і нових починань, які в цей важкий для України час − як ковток свіжого повітря. Щоб нас знали і поважали інші − кожен повинен дбати про спільний дім, ім’я якого − Україна!!!!
Іван Дуплій:
Ми з дружиною вже втретє приїздимо на фестиваль «Катеринина пісня» з Черкас як глядачі. Тут щоразу відчуваємо атмосферу українства: чуємо ті пісні, які співали наші батьки. Бачимо дуже багато вишитого автентичного вбрання. Долучаємося до ушанування пам’яті талановитої українки Катерини Білокур. Переживаємо дуже щирі хвилюючі емоції, тому що творчі колективи передають надзвичайну енергетику народної пісні, у яку наші предки вкладали і мудрість, і біль, і надію. Ми неначе проходимо обряд очищення оцими рядками і оцими голосами. Ми стаємо ближче одне одному, наші помисли стають щирішими і добрішими. Українська пісня – неповторне джерело духовності нашого народу.
Ніна Головченко,
кандидат педагогічних наук, доцент, член Національної спілки журналістів України
.
