Якось сидів у черзі на процедуру в санаторії й почув репліки жіночок, які, видно, щось говорили про якогось пана. Одна із них, не второпавши про кого йдеться, перепитала про це. “Та той, що багато теревенить” – була така їй відповідь.

Релігія, психологія, логіка та інші науки аналізують і дають чітку оцінку багатомовності. Зазвичай, вона здебільша негативна. У нас поширена хибна думка, що жінка говорить більше аніж мужчина. Однак у цій ситуації існує паритет – обидві статі однакові з погляду безглуздої балаканини.
Отці Церкви справедливо зауважують, що переважно багатослів’я рівнозначне пустослів’ю. І якщо це так, то бракує слів, щоб у повноті зобразити все зло, що походить від цієї недоброї звички. Загалом, багатослів’я відчиняє двері душі, через які негайно виходить сердечна теплота побожності й делікатності. Тим паче це робить пустослів’я. Багатослів’я відвертає увагу людини від себе, а в серце, що не охороняється, починають закрадатися звичайні пристрасні почуття і бажання, часто з таким успіхом, що коли закінчується це пустомовство, в серці знаходимо не тільки згоду, але й готовність на пристрасні справи.
Пустослів’я є дверима до осудження і наклепів, поширювачем брехливих вістей і думок, сівачем суперечностей і роздорів. Воно заглушує смак до розумової праці й майже завжди слугує прикриттям відсутності грунтовного знання. Після багатослів’я, коли пройде сморід самозадоволення, завжди залишається якесь почуття туги й лінивства.
Язик, якщо почне швидко говорити задля свого задоволення, несеться в промовах, як розгнузданий кінь, і теревенить не тільки добре й пристойне, але й недобре та зле. Тому апостол Яків називає його нестримним злом, яке сповнене смертоносної отрути (Як. 3,8). А давніше ще й Соломон сказав: «У багатомовності гріха не бракуватиме» (Прип. 10,19). І разом з Еклезіястом скажемо, що хто багато говорить, той виявляє своє безумство; бо звичайно тільки «безумний багато говорить» (Проп. 10,14).
Розмовляючи, пригадаймо і намагаймося виконати заповідь св. Таласія, який говорить: «Із п’яти видів співбесіди три вживай без побоювань; четвертий вживай рідко, а від п’ятого зовсім відмовся» (Добротолюбіє, т. З сотня 1-а, гл. 69). Один із тих, що пише, три перші розуміє: «так», «ні», «само собою» або «ясна справа»; під четвертим розуміє сумнівне; а під п’ятим — зовсім невідоме.
Коли потрібно говорити, наперед мусимо подумати про те, що хоче сказати наше серце, перш ніж перейде це на язик. Потім переконуємося, що було би краще, коли б багато з того не виходило із уст наших.
Отже, не можна не погодитись із приказкою, що слово – це срібло, а мовчання – золото.

Зиновій Бичко,
член НСЖ України