Ці магічні у своїй простоті і, водночас, прості за своєю магічністю слова великої Ліни Костенко стали і назвою, і яскравим лейтмотивом, і відчутним духовним обрамленням літературно-музичної композиції, що зібрала саме у Всесвітній день поезії – 21 березня – залюблених у віршоване диво людей у міському історичному музеї.
У поезії, як і у людини, є свій день народження: у 1999 році на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО. «Поезія, — йшлося у рішенні, — може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».
Крилаті вислови про поезію відомих митців різних епох, підібрані директором музею та автором сценарного задуму Галиною Разгонюк, доволі влучно доповнювали атмосферу душевного збагачення й насолоди, як і плетиво приємних ліричних мелодій, котре гармонійно доповнювало і зігрівало романтичне оточення, що наскрізь дихало віршованим цвітом.
У хвилини душевного налаштування на поетичну струну новодністровці світлою пам’яттю згадали наших талановитих майстрів Слова, знаних земляків –
Івана Семеновича Нагірняка, Дмитра Михайловича Цілуйка та Віталія Дем’яновича Колодія, відомого буковинця, який був цікавим гостем неодноразових стрічань у Новодністровську. Спомин про себе для нащадків вони залишили у високодуховних цінностях: у своїх книжках, поетичних збірках, численна кількість котрих, подарована ними для городян, зберігається в нашому музеї.
На відстані спорідненої струни згадали усі також і тих, хто волею долі мешкає далеко від Новодністровська: відому землячку-поетесу Тамару Морошан, чернівчанок Тамару Севернюк та Раїсу Рязанову, а також неперевершену талановиту Зою Слободян, подругу нашої поетеси Галини Мельник, чий голос у аудіозапису напрочуд розчулив кожнісіньке серце спомином про маму. Така різнопланова творчість цих талановитих жінок, а це і живопис, і музика, і вокал – барвисто переплетені з поетичним словом.
Справжня поезія — неповторна. Це не завжди означає виняткову оригінальність чи сміливий експеримент. Поезія може розповідати і про цілком знайомі, буденні речі звичайними словами, але розкривати їх по-новому, давати нам новий погляд.
Як зазначила ведуча Галина Разгонюк, поезію та звичайне мовлення можна порівняти з алмазом та графітом: і дорогоцінний камінь, і темно-сірий мінерал містять одну і ту ж речовину — вуглець, але атоми в їхній структурі поєднані по-різному. Так і поезія може складатися з цілком звичайних слів, які ми чуємо щодня, але поєднувати їх, створюючи досі небачені словесні коштовності.
Тож творчість поета саме і полягає у тому, щоб знайти цей новий, неповторний, ніким ще не випробуваний спосіб поєднання слів, котрий може вразити читача, знайти шлях до його душі і залишити у ній слід, змінити щось у людині назавжди. На запрошення ведучих зустрічі, директора музею Галини Разгонюк та Інни Гончар, спільне творче мереживо творили щедрою душею небайдужі до слова жінки й чоловіки, розхвильовуючи до сліз і зворушуючи до тремтіння найпотаємніших струн, влаштовуючи своєрідну мистецьку презентацію свого поетичного хисту.
Серед залюблених у поезію учасників цього стрічання свої вірші читали автори поетичних збірок Галина Мельник, Інна Руснак, Інна Гончар, Іван Мартинюк, Іван Токмаков, а також Лариса Штепована, Олена Богуцька, Надія Татаринова, Наталія Сивак, Валентин Кушнір, і матусі Олена Трофанюк, Марія Адамчук та Світлана Тихонович, котрі познайомили із заримованими роздумами-зізнаннями своїх обдарованих доньок і синів, відповідно Анни-Марії, Марини й Олега (на превеликий жаль, його збірочку рідні видали посмертно…).
Особливо хвилюючим був той момент, коли на прохання ведучих у мистецькій залі прозвучали і вірші незабутнього, направду почесного жителя наших душ Івана Семеновича Нагірняка у виконанні його любої дружини Євгенії Семенівни – надто вражаючим до сліз (напередодні іще одного його дня народження, але вже без нього…) був вірш нашого земляка про те, як «На цвинтарі ж людно й нині:/Прийшли чепурити хатки –/гніздечка свої родинні…» Мимоволі згадалося стільки незабутніх зустрічей та презентацій у цій же залі за участю нашого Івана!.. А скільки ще могло б бути і написано, і видано, і розказано!..
Оригінальним доповненням до поетичного настрою присутніх були гуморески Павла Глазового у виконанні щирої шанувальниці поезії Євгенії Батракової.
Сердечними вітаннями з нагоди Дня поезії привітали і підтримали творців поетичного мережива голова Чернівецької обласної профспілки працівників енергетики Марія Омельчишина та голова профкому Дністровської ГАЕС Людмила Маниляк.
А насамкінець усім прийшлася до душі ідея Інни Гончар створити-відновити поетичний клуб-студію «Струни душі», де в обіймах гарного настрою і щирої атмосфери усі небайдужі до незбагненного світу заримованої душі могли б щоразу дарувати один одному все нові й нові віршовані зізнання. Також підтримали творці слова ідею видання поетичного альманаху із віршами членів цієї студії.
У завершальних акордах пісні Наталії Май «А я бажаю вам добра» організатори зичили гостям, аби у їхніх серцях народжувалась поезія, котра сягає глибин душі і творить там чудеса, котра може змінити та вчить любити світ, життя і людину. Поезія, з букетами якої усі прийдуть на нову зустріч, – літні обійми радо відкриють «Струни душі».
Інна Гончар, співведуча зустрічі