Срібна Земля дала світу багатьох талановитих поетів і прозаїків, які творили літературу для найменших читайликів – дітей. Знаходили час сказати добре слово про малечу Іван Чендей, Петро Скунць, Михайло Томчаній, Василь Вовчок, Володимир Ладижець, Степан Жупанин, тепер продовжують їх традицію Дмитро Кешеля, Василь Густі, Мирослав Дочинець, Василь Кухта, Галина Малик, Маргарита Меденці. Їм є що розповісти хлопчикам і дівчаткам.
У цій когорті відомих майстрів пера чільне місце займає і українська письменниця, драматург, казкарка, етнопедагогиня, оповідачка цікавих легенд, переказів і бувальщин Юлія Драгун. Вона авторка 23 художніх книг, серед яких поетичні, прозові збірки, книги для дітей. Багато з них були відзначені високими нагородами.
Свого часу композитор, заслужений працівник культури України, член Національної Ліги українських композиторів Василь Попович сказав: «Що найприкметніше – поетеса Юлія Драгун практично ніколи не прагнула писати спеціально пісенний текст. Просто віршувала. Але, напевне, потужна внутріщня мелодійна енергетика слів сама диктувала композиторам Галині Грдійчук та Марії Жабляк потребу вплести ті слова своєї землячки у музичну одежину з виразними національними ознаками і колоритом. До слова, і я сам піддався чарам поетичних рядків Юлії Драгун, отож написав свій варіант пісні «Вишивала рушничок».
Пісні, адресовані дітям, особливо хочеться виокремити. Їхні мелодії – прості і легкі для запам’ятовування, а слова дохідливі, отож, покладені на музику, вони створюють надзвичайно задушевні, ліричні образи, чим і приваблюють юних вихованців і їхніх вчителів. Мені як педагогу з чималим досвідом учителювання у сільських школах тим більше приємно відзначити цей творчий подвиг.Навіть не за значну кількість написаних пісень, не за досконалість і привабливість музичних текстів, а у першу чергу за те, що діти як гірської глибинки Закарпаття, так і всієї України мають змогу тепер постійно долучатися до Її Величності Музики ось так, у живім контакті із її творцями, тим самим маючи можливість бути одночасно і спостерігачами, і продовжувачами, і безпосередніми учасниками формування культурного простору нашого неповторног краю зокрема і рідної Вітчизни загалом».
– Таких би нам побільше авторів! – мовив якось про Юлію Драгун редактор видавництва «Карпати» Борис Кушнір. – Приємно було працювати із нею. Дуже мила, людяна, добросердечна, кожне її слово виважене, доречне і влучне. А ще напрочуд обдарована, старанна і наполеглива. Її поетичні рядки прості, мудрі, доступні, зрозумілі і мелодійні. Вони не просто заряджають, а й надихають та пробуджують на хороші справи. Тому понад сотні її віршів вже стали піснями.
Минулого року Ужгородське видавництво “Карпати” зробило добру і потрібну справу:із нагоди ювілею Юлії Драгун випустило в світ її вибрані вірші для дітей. І це неспроста: найбільше її книг видано саме тут. Усі пропоновані твори (а це 57 віршів) вже друкувалися на сторінках збірок, які свого часу виходили з-під пера мисткині.
Як зазначено у нотації до крайньої книги “Добре з татом й родиною разом” (яка побачила світ уже після того, як поетеса переступила поріг земного буття) – це дарунок шанувальникам її творчої діяльності, яка сьогодні йде до широкого читацького загалу задля увіковічнення не тільки ліричних римованих послань найменшим читачам, але й для збереження голосу автора. Це стало можливим завдяки скрупульозній діяльності видавничої команди “Карпат”, яка підготувала озвучений варіант цілої низки кращих віршів закарпатської поетеси й справжньої етнопедагогині, яка за словами лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Петра Мідянки,”вела у світ літератури уже кілька поколінь верховинських дітей, котрі, як і їхні батьки та діди, сповідують мудрість і незламність рідного народу, підживлюючи його духовний Всесвіт із неповторними, глибокими звичаями, невичерпними традиціями, вірою”.
Юлія Драгун люб’язно називала малечу пагінцями доброти. Бо саме за нею – майбутнє! До юного читача вона зверталася чемно, ласкаво, з чистою душею і довірливим серцем:
Потрібно в мирі жити,
Щоб добре нам було.
Всім чемно посміхатись,
Усім нести добро.
Від серця і до серця
Хай йде лиш доброта.
У душах українців
Хай множиться вона.
Хай з Заходу до Сходу,
Із Півдня навпростець
До Півночі – вкраїнці
Плетуть добра вінець.
На нашій Україні
Пагінці доброти.
Як думаєте – хто то?
Це – я, мій друже, й – ти!
Поетесу завжди турбувало питання виховання дитячих душ, їх очищенння від корозії брехні, бездушності, цинізму, черствості й бездуховності. Найбільше її непокоїло небажання батьків привчати своїх дітей до материнського слова, пісні, рідної культури (а в радянські часи відчувалося саме це). Відомо: ніщо й ніколи не замінить їм художнього твору. “Бо ж духовно збагачується той, на думку фольклориста Івана Хланти, хто повсякчас доторкається до книжки, пірнає в глибину її мудрості. Бо саме народнопоетична творчість, художня література разом з іншими видами мистецтва уже з раннього віку формують людину, її моральне обличчя й характер, естетичні смаки, сприяють розвитку творчих здібностей, збагачують духовний світ, утверджують патріотизм, гуманіз, оспівують і возвеличують високі ідеали.
Юлія Драгун була не просто майстром пера, а й неперевершеним художником слова. Вона у звичайному уміла побачити незвичайне. Візьмімо хоча б оте «Горнятко доброти». На перший погляд горнятко – це витвір гончарного мистецтва, а на Закарпатті воно справді століттями служило вірою і правдою, у спеку витримувало жар, взимку – холод. Горнятко – це символ достатку ,воно вбирало в себе сімейні історії, традиції. Воно завжди займало почесне місце на столі. Дотепер часто згадується у піснях і казках, ним рясніє фольклор. Навіть Іван Котляревський у «Енеїді» згадував про подібний посуд. Зрештою, тепер горнятко стало гуцульським колоритом. Нинішнє молоде покоління його асоціює з чашкою, філіжанкою чи кухолем.
І. Хланта неодноразово зустрічався з Юлією Драгун, спілкувався з нею. З тих розмов багато довідався з життя поетеси, почерпнув для себе як дослідник її творчості. Уже давно дійшов висновку, що вона до глибини душі була схвильована тим, що нині людську душу заселяють мікроби споживацтва, байдужості, нігелізму, що ми втрачаємо почуття милосердя, людяності, співчувття, краси, гармонії. Однак вона міцно вірила у те, що земля здатна поєднати людські взаємини, стати тією основою людського буття, на якій зростатиме любов, правда і добро.
Нова збірка Юлії Драгун – ніби послання теперішнім і майбутнім юним читайликам. Вона об’єднує лише дещицю з того, що поетеса створила за час своєї активної літературної діяльності. Її твори – про добро, милосердя, людяність, незрадливу любов верховинців до рідної землі, духовні цінності українського народу, його етнокультурне розмаїття. Її поезія прищеплює юним читачам високі духовні, моральні цінності, глибочінь і незламність українського характеру, відповідальність за долю рідної землі, за збереження святості родини, нездоланну віру нашого народу у святу Перемогу України.
Юлія Драгун навчає малечу любити і шанувати рідне – матусю, калиноньку, мужніх синів, що стали на захист України. А ще вона у доступній до дитячих сердець формі розкриває зміст основоположних понять – працьовитість, чесність, мужність, сміливість, навчає і будить у дитячих серцях добрі і прекрасні почуття. Вона ніби звертається до нас:
У мами руки золоті,
А серце добре,ніжне
І слово мудре і палке,
У горі воно втішне.
Вони (мами – В.Ш.) тривожаться за нас,
Бува й не сплять ночами,
Із молитвами на устах
Все дивляться за нами.
Шануймо неньок дорогих,
Про їх здоров’я дбаймо,
І віддану любов палку
До них у серці маймо.
Тематика віршів Юлії Драгун розлога. Це рідне Закарпаття та його мальовнича природа, прості верховинці, вихоплені поетесою з гущі самого життя. Вона майже в кожному поетичному рядку намагалася через художнє слово, через своє ліричне “я” вплести свою скромну квітку у різнобарвний, водночас самобутній вінок української поезії.
Віршовані рядки Юлії Драгун чисті, прозорі, прості і зрозумілі. Вони написані дохідливою для дитячого сприйняття мовою.
Народна поетеса (це словосполучення як на мене найбільше підходить їй) не уявляла свого життя без дітвори. Бо вона й сама народилася у простій селянській родині. Доля ніби посилала випробування за випробуванням її характеру. Коли їй виповнився всього рік, як не стало батька. Матусі довелося самій ростити п’ятьох донечок.
У дитинстві часто гралася із хлопчиками й дівчатками. Вона була напрочуд товариською. Уміла підтримати розмову, з повагою ставилася до старших. До того ж, в школі вчилася добре, любила читати і писати, гарно співала.
Та доля склалася так, що після закінчення восьмирічки пішла не вчитися, як її подруги, а працювати. Свою трудову біографію розпочала на Тересв’янському деревообробному комбінаті, в автодорі, на металозаводі, де займалася непосильною працею. Але попри це вона продовжувала писати. Бо в її серці нуртувала поезія. Вдумаймося лишень, як вона згадувала про ті часи вже на схилі літ:
Блакитноокі обрії, верхів’я смерекові,
Відлуння стоголосих потічків,
Тобі, мій краю рідний, веселковий,
Мереживо плету з чудесних мрій.
Я мрії ці плекала ще з дитинства,
Чекала, що здійсняться, та, мабуть,
Торкнутися до них вже не судилось,
А дітям й внукам їх відкрила путь.
Торкнутися до них вже не судилось
А дітям й внукам їх відкрила путь.
Тож йдіть вперед упевнено й сміливо,
В дерзанні не вагайтесь ні на мить.
Повірте, діти, пам’ятайте, внуки,
Для цього ви повинні в світі жить.
Юлія сімнадцятирічною вийшла заміж за красеня Михайла, народила двох синів – Володимира і Михайла. Разом із чоловіком раділи за невісток Поліну і Тетяну. Потім Бог дав онуків, яким дуже раділи.
Писати, як і читати, почала з дитячих літ. Але нікому не розповідала про це. Якось не до того було. А все вирішилося якось випадково, коли внук Михайло готував малюнок для дитячої телепередачі. Він вирішив доповнити його поезією. І попросив бабусю допомогти йому в цьому. Юлія Юріївна, звісно, написала, внук намалював малюнок. Відтак відправили свій доробок телевізійникам. Згодом їм прийшла відповідь, мовляв, редакції дуже сподобався її вірш. Її попросили написати ще і надіслати. Відтоді вона й намагалася достукатися до дитячих сердець. Як потім зізналася, хотіла передати їм таку істину: якщо вони ділитимуться добром, то воно завжди повертатиметься до них.
Та попри сімейне життя вона не забувала про поезію. “Підтвердженням тому,- написав у післяслові “Унікальна.Бо не могла бути інакшою” тодішній редактор Всеукраїнського видавництва “Карпати” Борис Кушнір, – є два десятки збірок поезії, прози і драматургічних творів Юлії Драгун, які побачили світ у низці вітчизняних і зарубіжних видавництв. Приємно засвідчити, що найуспішніші і найвідоміші – у наших “Карпатах” .Першим у цьому поважному списку значиться збірник “Хто раніше всіх встає?”(2012), відтак “Горнятко доброти», «Зернятко мудрості”,”Посміхайтесь добрим людям”,”Карпатська цілюща криниця”,”Кошик,повний доброти” і його переклад чеською мовою, здійснено в Чеській Республіці”, “Дорога до криниці доброти”, “Мереживо чудксних мрій”, “Дзвіночки пастушків”, “Калинові береги”, відтак “Зернятка мудрості” у перекладі угорською мовою (проєкт реалізовано в Угорській Республіці), “Пісні, написані Карпатськими Небесами”, “Сяйво моїх думок”, “Правдива дорога”, “Ой віночку з барвіночку”, “Щасливою бути – це доля”, “Як гарно мати друзів”, “Моя Україна – квітковий розмай” і, нарешті, крайня за часом “Духовний хліб ніколи не черствіє”.
Поетеса вважала, що найкращим подарунком для дитини є книжка. В одному інтерв’ю вона так і сказала: «Краще дитині подарувати гарну повчальну книгу, ніж якогось трансформера. Книга вчить людяності, народності, виховує найкращі позитивні риси і якості в дитини. Та дитина, яка змалку читає казки, вірші чи оповідання, ніколи в дорослому житті не зламає деревце і не буде аморальною. Але книги не треба колекціонувати, їх слід передусім читати. Читати всім: і дітям, і їхнім батькам, і дідусям, і бабусям».
Практично всі книги Юлії Драгун мали широкий читацький резонанс, їх традиційно прихильно оцінювали літературні критики, чисельні журі вітчизняних мистецьких премій щедро ділилися з нею своїми відзнаками за втілення літературних ідей письменниці, що постійно фонтанували, викристалізовувалися, активізувалися.”
Дуже мудро сказав про поезію Юлії Драгун композитор Василь Попович: «Не виділяю кращих чи менш досконалих пісень. Кожна присвячена яскравим періодам і подіям дитячого життя-буття, чи це стосується школи і першого дзвоника, маминого свята, чи очікування приходу в дім святого Миколая, чи усвідомлення себе частинкою рідного краю, частинкою України. Кожна так чи інакше має і матиме свого виконавця. А це тому, що у кожну пісню, як правило, композитор і поет, крім любові, вкладають частинку свого серця і своєї душі, бо ж тільки тоді пісня відгукується камертоном у серці виконавця».
Знаковою подією для Ю. Драгун була Міжнародна виставка книги в Києві, на якій було представлено 169 вітчизняних видавництв і 30 зарубіжних. У рамках проведення виставки було оголошено переможців національного конкурсу «Краща книга України» у дев’яти номінаціях. Дипломом ІІІ ступеня у номінації «Світ дитинства» було відзначено Всеукраїнське державне видавництво «Карпати» за книгу Юлії Драгун «Горнятко доброти», а сама авторка збірки стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу.
Борис Кушнір у післяслові розкриває багато цікавинок із життя поетеси. Одна і з них: письменниця є своєрідним рекордсменом за кількістю проведених зустрічей не тільки на теренах нашої Вітчизни, а й у Чехії, Словаччині, Угорщині та Румунії. Водночас додає: про неї знято теленовину “Калинові барви осінніх слів” і теленарис “Мистецтво жити” (Телеканал Тиса-1).
Напевне, вже час представити нашому читацькому загалу і самі твори. Усі вони своєрідні, оригінальні і неповторні. Серед них – “Молитва за Карпати”, “Вишивала рушничок”, “Мамі у дарунок”, “Мереживо чудесних мрій”, “Добре з татом й родиною разом”, “Посміхайтесь добрим людям”, “Любіть неньку-Україну”, “Рушник із маминої скрині”, “Вчитись треба всім”….
Відрадно, що Юлія Драгун ніколи не займалася епігонством, себто наслідуванням когось. Вона не копіювала стиль, ідеї чи прийоми своїх кумирів. Повсякчас залишалася сама собою Її манера письма характеризується певними особливостями, які роблять його відмінним від інших. Воно, з усього видно, є власним особистим, унікальним, впізнаваним і непідробним.
Буду відвертим: мені найбільш припав до душі вірш Юлії Драгун “Рушник із маминої скрині”.
Знайшла рушник вишиваний
У маминій скрині,
Подивилися на мене
З нього квіти сині.
Зеленіє у віночку
Білому калина,
Чорнобривцями зацвіла
На краю стежина.
Тут узори рушничка
З життям об’єднались,
На довгі віки на ньому
Пам’яттю зостались.
Роки летять,немов птахи,
Над світом крилато,
На рушнику нитки лягли
Барвінком хрещато.
Вишитий рушник родинний
Оберегом буде.
Шана йому в Україні,
З ним щасливі люди.
Це ніби про мою маму, вишитий нею рушник, який дотепер зберігається у нашій домашній скрині. А, можливо, таких випадків десятки, сотні і навіть тисячі в Україні. Та що там! Певен, немає такої хати, де б не було в ній вишитого рушника! Він і сьогодні не втрачає своєї ваги і актуальності. А ще – не тільки прикрашає наші домівки, але і несе глибокий сенс та зберігає історію і дух українського народу для майбутніх поколінь!
Символічно і те, що книжка побачила світ за сприяння та підтримки синів Юлії Юріївни – Володимира та Михайла, чоловіка Михайла Івановича Драгуна, девізом яких вже давно стали слова: “Народився – живи, живучи – твори, творячи – люби, люблячи – цінне забувай – все послане від Бога”.
Василь ШКІРЯ,
м. Іршава,
Закарпатська область
Leave a Reply