Поетична збірка Олександра Астаф’єва «Львів. До запитання. Вірші, поема» (К., 2008) належить до тих рідкісних книг, які до сьогодні не втратили своєї актуальності й естетичної принади. Навпаки, бурхлива доба глобалізації лише опукліше окреслює її зміст і художню вартість.
У збірці автор актуалізує вічні питання: що лежить в основі взаємин поета з міським культурним середовищем. Чим зумовлена можливість екзистенційного переживання Міста в собі? Як визначити присутність міста в менталітеті людини? Місто живе в душі поета, в його біографії і долі, присутнє в його особистісній пам’яті. Місто зв’язане з різноманіттям суб’єктивних сприймань культурно-історичних і міфологічних контекстів міського буття і є своєрідним музеєм пам’яті…
Не раз доводиться чути, що глобальна за своїм характером сучасна доба науково-технічної цивілізації негативно впливає на мистецтво поезії і близькі до неї живопис та інші види мистецтва, залізною п’ятою наступає на уявлення, руйнує натхнення і почуття. А відтак – поезія вже виконала своє призначення й передоручила свої обов’язки точнішим наукам.
Збірка поезій нашого земляка Олександра Астаф’єва якраз спростовує ці стереотипи, вкрай небезпечні для розуміння національної літератури. Поезія є і завжди буде протистояти натискові бездушних і надприродних сил цивілізації, вона потрібна як протидія прогресові науки, щоб розвивати уявлення, смаки, прагнення до прекрасного, вберегти людину від цілковитої асиміліції матеріальним життям, його благами й розкошами.
Серед багатьох прав, наданих людині сучасною цивілізацією – право пам’яті, зростання інтересу до теми міста як феномену культури, історичного організму і специфічної людської спільноти, здатність не лише описувати міський ландшафт, а в контексті нинішніх цивілізаційних зрушень, тенденцій глобалізації вилучати і збирати ефемерну сутність міста як перехрестя інтенсивних економічних, політичних, духовних зв’язків, творчого діалогу націй, конфесій, культур, де життя людини давно опинилося під загрозою нівелювання, еклектики, всепоглинаючої стандартизації. Хто, як не поет, має втримати і згустити мінливий аромат мегаполісу, зібрати воєдино розсіяні по його різних закутках ембріони й продовжити наші мимовільні радощі упивання буттям, бо життя не зводиться до харчування і матеріального комфорту, є в ньому місце для переживань, радощів і смутків, піднесеного, трагічного і драматичного.
Право пам’яті, у розумінні поета, це насамперед відношення «людина – місто», усвідомлення спадкоємності розвитку культурної історії міста як певного соціокультурного простору, до якого автор духовно зараховує і себе. Тут багато нюансів, бо образні концепти автора воєдино зв’язують соціологічний, демографічний, матеріальний, культурний, фольклорний виміри мегаполісу, феномен міської і сільської культури, об’єднані ментальністю, способом дій і мислення, стереотипами поведінки. Львів, уписаний у матрицію соціально-історичного часу, несе на собі сліди цивілізаційних процесів (ритм, теми, особливості суспільного буття), підпорядковуючи їм розвиток міського простору і формуючи, таким чином, відповідний тип міського мешканця, який не збігається з особою поета.
Автор актуалізує вічні питання: що лежить в основі взаємин поета з міським культурним середовищем? Чим зумовлена можливість екзистенційного переживання Міста в собі? Як визначити присутність міста в менталітеті людини?
Поняття пам’яті якраз зв’язує безповоротність минулого, прихованого в історії Міста, з одночасною присутністю цього минулого життя в екзистенційному переживанні поета, показує силу причетності до культурних сенсів минулого, відновлює статус міста в свідомості поета емоцією, враженням, «запахом» минулих епох, особистими драмами й переживаннями. Це особливо відчутно у віршах «Музикант», «Гість», «Пам’яті Григорія Чубая», «Жінка і птах», «Мікеланджело», циклах «Заручини», який на мою думку є шедевром української літератури», «Тінь Евридіки», «Львів. До запитання», «Піджак», «Експериментальний цикл», поемі «Іван Підкова».
Місто живе в душі поета, в його біографії і долі, присутнє в його особистісній пам’яті. Місто зв’язане з різноманіттям суб’єктивних сприймань культурно-історичних і міфологічних контекстів міського буття і є своєрідним музеєм пам’яті, який весь час поповнюється новими «експонатами» – міським фольклором і щоденниковими записами жителів міста, спогадами городян і міськими пейзажами: символічними розшифровками метафізики міста в наукових дослідженнях і художньо-оформленими розповідями про прогулянки, парки, куточки, мандрівки в міську юність і т.д.
Спілкування, присутність людей в просторі Міста як у великому світі проблемного буття породжує особливого роду тексти: текст-роздум, текст-враження, текст-роздум, текст-спогад, текст-доля, текст-життя. Освоєння усіх цих текстів, перебування людини в місті дає можливість їх достеменної зустрічі в смислових контекстах міської культури.
Микола Ткачук,
доктор філологічних наук, професор Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка