«Богородице Пріснодіво, людей Покрове,Ти ризу й пояс пречистого Твого тілаяк загороду могутню городу Твоємударувала безсімейним різдвом Твоїм,нетлінною перебуваючи. В Тобі бо природа обновляється і час.Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати і душам нашим велику милість». (Тропар свята Покрови)
ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – один з великих церковних празників, який відзначають тепер 1 жовтня (за відновленим Церквою ст. ст., раніше 14 жовтня). Культ пошанування Божої Матері в українському народі має свою історію. Богородиця – ласкава покровителька нашого народу, зокрема матерів, незаміжніх дівчат, дівчат-відданиць; у давнину – покровителька руського воїнства, у часі – українського козацтва, а згодом – Української Повстанської Армії.
СВЯТО ПОКРОВИ Пресвятої Богородиці має свою передісторію. Воно було встановлено у Візантії на честь визволення Константинополя від нападників-сарацинів. За легендою, свято Покрови пов’язане з двома особами – Святим Андрієм Юродивим і його учнем Епіфанієм та Влахернським храмом у Константинополі. Згідно із переказами, після Служби Божої року божого 910 вони побачили видіння, як від «царських воріт» Влахернського храму в оточенні пророків і ангелів, йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, клякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови «омофор», по-грецьки «мафоріон», і широко простирає її над народом у церкві. Через деякий час Святий Андрій та Епіфаній зрозуміли, що Пресвята Богородиця з’явилася їм у видінні для того, аби захистити Константинополь та віруючий люд від ворогів.
Візантійці повірили дивному видінню Святого Андрія Юродивого, якого ще у ранньохристиянських джерелах називають «Юродивим Христа ради». Недаремно у текстах давньої української літератури часто знаходимо ще один синонім до «юродивого» – «блаженний».
„ПОКРОВА Пресвятої Богородиці” сюжет дуже популярний в іконописі, зокрема, українському. Свято Покрови належить до культів, поширених ще у Київській Русі як свідчення її прагнень до самостійності і відокремленості від візантійського впливу. Іконографія Покрови формувалася на київському ґрунті, де вже в XII ст. споруджувалися перші Покровські церкви і, вірогідно, створювалися перші ікони, які до нашого часу не збереглися. Своє класичне завершення іконографія сюжету отримала в так званому „володимиро-суздальському” й „новгородському” варіантах, які покладено в основу багатьох подальших зображень Богородиці-Покрови. І в українських іконах 18 століття, присвячених цьому сюжету зображалася невелика постать Богородиці, яка найчастіше стояла на легкій хмарці, обабіч неї розміщуються групи праведників. Легка постать немов злетіла і зупинилась над іконостасом, царською брамою. В руках у Богородиці – «омофор» (довга широка тканина з хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння, він знаменує собою благодать Божу і турботу про будь-яку людину, що заблукала чи відступила від церкви), який вона простерла над людьми, котрі стоять у храмі.
ІКОНА «КОЗАЦЬКА ПОКРОВА»
Запорозькі козаки вважали Святу Богородицю Покрову своєю покровителькою. Свято на її пошанування мало подвійне значення: під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі. Під покровом Пріснодіви козаки свято виконували головний девіз свого життя – захист православної віри. Після Переяславської ради 1654 р. з’явилося багато ікон типу „Козацька Покрова», вони стали носієм захисної теми в українському іконописі.
На Запоріжжі була збудована руками козаків Святопокровська церква. Існує переказ, що після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою і чудодійний образ Матері Божої Пресвятої Покрови. Образи гетьманів, полковників та інших представників старшини на численних іконах „Козацької Покрови” були поширені в українському іконописі з кін. ХVІІ – ХVІІІ століття.
Площина всієї ікони Покрови заповнювалася портретними образами козацької старшини та духовенства, наближаючи їх до образу Богородиці. Українські іконописці барокової пори, шукаючи нових виразних форм, вочевидь, взяли за своєрідний взірець староєвропейський, зокрема італійський середньовічний композиційний тип зображення „Мадонни делла Мізерікордія” (1308-1310, Національна Пінакотека, Сієна) іконописця, портретиста та живописця Сімоне Мартіні, її різні варіанти використовувались в різних композиційних схемах.
Велична Богородиця, яка вже стоїть не на хмарці, а серед людей, благословляє і вкриває людей – багатих і бідних, здорових і немічних – своїм розкішним гаптованим плащем-«омофором». Ікони „Козацька Покрова” були своєрідною енциклопедією сучасного життя – етнічні типажі обличь, костюми станів, уподобання… Це була можливість наблизитись до небесного, сакрального пласту української духовної культури ще в реальному часі зображуваного.
Україні-Русі протягом тисячоліть доводилося боротися за свою незалежність від зовнішніх ворогів, тому український народ завжди звертався до Господа Бога по допомогу, а найчастіше до образу його Пречистої Матері, Богородиці-Заступниці. Хоч ікона Покрова відома в багатьох країнах православної віри, проте тільки в Україні вона стала національною іконою, увібравши в себе дух українського народу, його уподобання і сподівання, набувши дуже специфічних композиційних іконографічних варіантів.
У поступі історії Українська Повстанська Армія (УПА) обрала собі свято Покрови за день Зброї. Таким чином, Покрова мала б святкуватися в Україні не тільки як релігійне, а й як національне свято.
За народним календарем свято Покрови Богородиці пов’язане з наближенням зими і закінченням різних господарських робіт.
За українським звичаєм опісля Покрови в Україні починали гуляти весілля:
«Покровонько,Покровонько,
Покрий мені головоньку,
Щоб я була жіночкою,
Щоб жилось мені з лихвою –
З чоловіком молоденьким
І з дитяточком маленьким» –
молитовно промовляли українські дівчата-відданиці до ікони «Богородиці-Покрови».
МОЛИТВА ПРО ЗАМІЖЖЯ НА ПОКРОВ:
«О, Пресвята Діва Марія, прийми молитву цю від мене і вознеси її до Престолу Бога Сина Свого, щоб милостивий він був до прохань нашим. Вдаюся до Тебе як до Заступниці нашої: почуй нас, що моляться Тобі, покрий нас покровом Твоїм, і виблагай у Бога Сина Твого нам всіх благ: подружжю любові та згоди, дітям – слухняності, скривдженим – терпіння, скорботним – благодушності, всім же нам – духу розуму і благочестя, духу милосердя і лагідності, духу чистоти і правди.
Збережи мене від гордості і самолюбства, дай охоту до працьовитості і благослови труди мої. Як Закон Господа Бога нашого велить людям в чесному подружжі жити, то приведи мене, Матір Божа, до нього, не задля догоди бажанню моєму, а для виконання призначення Отця нашого Святого, бо Він Сам проказав: недобре чоловікові бути одному і, створивши йому жінку в помічницю, благословив їх рости, плодитися і населяти землю.
Пресвята Богородиця, почуй смиренну молитву з глибини серця дівочого мого, дай мені друга чесного і благочестивого, щоб ми в любові з ним і в злагоді прославляли Тебе і милосердного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».
За прикметами, погода в день Покрови оповіщає про майбутню зиму: якщо листя на деревах ще не опало – зима буде суворою…
ПРИКМЕТИ НА ПОКРОВУ:
• Яка погода на Покрову, такою й зима буде.
• Якщо на Покрову побачили відлітаючих журавлів, то зима настане рано і буде холодною.
• Якщо дуб і береза до Покрови втратять все листя, то рік буде легкий, а якщо не всі, то бути суворій зимі.
• Звідки на Покрову вітер дме, з того боку і прийдуть перші морози.
• Якщо на Покрову падає сніг, то на Дмитра (8 листопада) буде сніжно, коли ж не паде, то і в день святої Катерини (7 грудня) сніг не випаде.
• Якщо перший сніг до Покрови випаде, то зима не скоро настане.
• Якщо Покрову щасливо проведеш, то й чоловіка хорошого знайдеш.
• Чим більше снігу на Покрову, тим більше весіль буде зіграно в наступному році.
• Якщо хлопець на Покрову за дівчиною доглядає, то бути йому її нареченим.
• На Покров сильний вітер дме – багато буде наречених.
• Та дівчина, яка сьогодні раніше всіх поставить свічку перед іконою Пресвятої Богородиці Покрови, та і першою заміж вийде.
• Казали: «Не утеплиш будинок до Покрови – всю зиму будеш мерзнути».
• Щоб діти не хворіли, їх виводили на поріг будинку і обливали водою крізь решето або сито.
• Здавна на свято господині пекли млинці, бо вірили, що якщо на Покров спекти багато млинців, то в хаті всю зиму буде тепло.
***
Тема «Покрови» була б неповною без рідної Львівської тематики, отож на завершення згадаємо про церкви Богородиці Покрови, що їх у Львові є дві, а також про те, що Покрова є незмінною позачасовою Заступницею, як і святий Юрій, рідного міста:
В каштанах тоне місто вечорове –
мій древній Львове, колисковий Львове…
Застигли тіні у проміннім рвінні –
і шпилі веж,і вулиці камінні…
Це дихання епохи важкогруде –
Крилатий Лев… криниці… зорі… люди…
Старих будівель привідкриті очі –
урочі дати, видива пророчі…
Батальних днів стозвука веремія…
Часи святого Юра та Андрія…
Преображенне, спасівське, дзвонове –
правічне місто,світанковий Львове!
Пташиний злет… Розкрилені дерева…
Гніздо Данила і колиско Лева –
коронна твердь у бурштиновій зливі –
ідуть на смерть сини левиногриві…
О відчуття безсмертя просторове –
мій княже, Львове, мій вельможе, Львове –
звізда звитяг понад трьома горбами,
Пречистий стяг над левами-гербами…
А на щитах – паліє кров сталева…
А в небі – Покрова в подобі Лева!
… І ти стоїш в обіймах у Покрови –
Мій златорунний, вічно юний Львове…
У княжій величі, у кетягах калини –
Левиний Дух і серце України!
(про Покро́воньку писала,
всіх благ в Покро́воньки благала:
край підняти із руїни
щастя-долі для Вкраїни-
Ірина Вовк)
Із авторського циклу “За нашим звичаєм Бога величаєм”.
“ПОКРОВА:Культ пошанування МАТЕРІ БОЖОЇ, БОГОРОДИЦІ УКРАЇНИ”