Дві морально-етичні проблеми – гордість, гординю – для всебічного їх розгляду, на нашу думку, аналізуватимемо з погляду філософії, релігії, психології та соціології.
У полі зору соціуму рідко хто розрізняє ці два поняття, що, до речі, мають одне і те ж походження. Правда, тут частіше надається перевага тлумаченню такої субстанції як гордість. Остання, безперечно, на всіх площинах сприймається позитивною ознакою і рисою людства – кожен є гордим за свої успіхи, за досягнення друзів, родичів, знайомих. Справжній християнин за кожен крок свого поступу в житті завше дякує насамперед Господу.
А людина самовпевнена чи гордовита у своїх здобутках, зазвичай, забуває Бога. Гординя затемнює їй розум, забирає від неї мудрість. Вона штовхає нас на скоєння, найтяжчого із семи, смертного гріху через нашу пихатість і зарозумілість. Ми покладаємося лише на себе, забуваємо про даність, яку маємо щомиті в нашому житті. Все це бумерангом породжує людську байдужість і черствість, нехіть і небажання помогти іншому, скнарість і духовну вбогість. Тому нині маємо війни, голод, хвороби та страшні епідемії.
Із погляду психотерапії, гординя не дає нам свіжим поглядом подивитися на сьогодення, огортає сірим мотлохом у наших побутових звичках, примітивних міркуваннях, у заскорублості.
Найвідоміший сучасний католицький філософ Пітер Кріфт пише, що гординя походить не зі світу плоті, а від диявола, походить із пекла. Вона була першим гріхом диявола, бо ставить себе перед самим Богом. Святий Августин каже, що кожен у світі належить до двох «міст»: міста Бога або міста Світу. В першому люблять Бога, у другому – люблять себе.
В українському фольклорі побутує сила-силенна приказок, в яких висміюється гординя як смертний гріх, наприклад: Високо літаєш та низько сядеш. Дивиться, наче п’ятьох живцем проковтнув, а шостим вдавився. Дметься, як жаба в болоті. Краще вклонитись чоботові, чим постолові. Мені з ним дітей не хрестить. Міст — не великий піст можна й об’їхать. Наш Тарас не хуже вас. Не великий пан, перелізеш і сам. Не гордись, що великий, бо є ще більші. Нема такого дерева, щоб на його птиці не сідали. Пнеться, як жаба до гусят. Самому йти мириться — не годиться, а посла послать — будуть люди знать. Сказано — велика птиця: як горобець. Якби не хміль, не мороз, то він би й тин перерос.
Отже, гордість як позитивну рису людини треба чітко відрізняти від лукавого негативу: пихатості, зверхності, зарозумілості, високо- мірності, чваньковитості – від гордині.
Зиновій Бичко,
член Національної спілки журналістів України