Дуже добре, що ми відвикаємо від лайливих слів і прокльонів угро-азійського походження, в основі яких лежать сексуальні збочення чи атрибути геніталій. Зрозуміло, що і в українців побутує інвективна лексика на позначення негативної семантики – так є в усіх мовах, і це є правда. Не хочеться наводити такі слова, але для прикладу згадаю деякі, нейтральні: «курвий син; поцілюй мене в сраку; і на одному гектарі разом срати не буду; а би тебе носило попід небеса і гепнуло до землі; най ті качка копне; а щоб ти скис; а щоб ти сказивсі; ти холєрнику; мурго, матолку, францо, нендзо».
До більш тяжких прокльонів належать: «Кров би тебе заллєла (з різними варіаціями), наприклад, по коліна; Кров би тебе нагла залляла, сучий сину!». Кров, зазвичай, є «троїста, нагла, кров з ясного неба».
Однак сьогодні дуже поширена форма «А грім би мене (тебе) трафив!». Здається, мовець не має нічого негативного на думці – просто мовна традиція. Але всім відомо, що кожне сказане нами слово несе певний заряд, матеріалізується потім у нашому житті. Слова, як і думки – матеріальні, вони ніколи не можуть бути аморфними, абстрактними, нульовими.
«А грім би мене трафив!» – вислів, що має страшну руйнівну енергію, його семантика – заклик, побажання смерті. Люди, які їх уживають, або комусь бажають смерті, або її самі на себе скликають. Це, безумовно, прокльон. А прокльони, мов бумеранг, повертається на того, хто когось проклинає.
Чи не ліпше нам промовляти «золоті» слова тибетських монахів «я люблю тебе; я дякую тобі; в усьому каюся; прости мені», які зціляють, оживляють наші тіла, душі й наш дух. Філософ Ронні Коллін зауважив із того приводу, що коли дух знає Бога, то душа вірить, сподівається й любить.
Любімо один одного, бажаймо всіх благ один одному, а не проклинаймо. Коли Блаженнішого Любомира запитали, що не їсти в час посту, почули відповідь: «Не їжмо один одного».
Зиновій Бичко, член НСЖУ