Перемиський український дослідник Володимир Пилипович видав у веденому ним видавництві «DOMI» збірник «Господу будь нудитель… Духовне насліддя перемиських владик і пресвітерів у добу бароко» (Перемишль, 2024). Факт появи нішевої книги (вона вийшла у 50-и примірниках) засвідчує про те, що аторові варто було підняти з непам’яті справжні богословські шедеври, які зберігаються у бібліотечних фондах Польщі та України.
Володимир Пилипович пише, що заголовок збірника «Господу будь нудитель…» він «почерпнув з послання перемиського владики Георгія Гошовського, адресованого «Ѻс҃щεннымъ Намεсником, Їноком, и Прεзвитεром, до Ԑп҃спства Прεмыскагω и Самборскаго налεжачимъ». Перераховано там 34 титули або імена, які носить кожен священник, і так під числом 29-им сказано: «Ԑстεсь Бг҃у нудитεль, ижε въд҃нь и вночи м҃лтвами Бг҃а за своѧ и людскїѧ грѣхи бл҃агати маεшъ». Дослідник пише: «Мені було цікаво дізнатися, якими ж то «нудителями Бога» були перемиські владики та надсянські пресвітери в добу бароко. Приклади їхньої молитовної та пісенної «нудоти» того часу зібрав я в антології «Око серця мого до Тебе возношу», виданій в Перемишлі 2023 року. На черзі стояли тексти, в яких мова йшла б про становлення священнослужителів й прояви їх словесної душпастирської діяльности».
Книга Володимира Пилиповича побудована так, що у її зміст можуть вглиблюватися богослови, архівісти, мовознавці, історики, мистецтвознавці та любителі української старовини. Вже у вступному слові, ми отримуємо належні вказівки, як сприймати історичні тексти у змісті збірника. Як на мене, без такого авторського дискурсу, що пояснює книгу, вона була б надто спеціалістичною. Але читач може запросто любуватися репродукціями давніх текстів і насолоджуватися великою культурою їх оформлення. Авторами текстів були священники та дяки з теренів Перемиської єпархії. Це тодішні барокові писарі єпархії, малярі та іконописці. Вони служачи і молячись у монастирях Надсяння, творили історію богословського насліддя.
У збірнику поміщено ряд церковних пам’яток перемиських владик писаних до священників Перемиської єпархії. У їх змісті мовиться про поточні справи єпархіального життя. Це душпастирські звернення, церковні листування, богословські говіння (реколекції), візитації, приїзди єпископа на празники, виїзди священників до Перемишля на молитовне побачення зі своїм єпископом.
Самі тексти, на що звертає увагу Володимир Пилипович, писалися церковнослов’янською мовою, втім, в деяких частинах записано різні звернення і зауваження тодішьою українською мовою. Це стосувалося гомілетики чи катехзи. Прикладом релігійної практики того часу можуть бути «Пом’яники», книги для поминання вірних, в які записувалося імена і прізвища покійних. Володимир Пилипович пише: «Гарним зразком такої книги є рукописний «Помѧникъ Цεрквε Ст҃го Вεликомч҃ика Хс҃ва Никиты сεла Витошинεцъ застаранεмъ урожоного Павла сына Іωанна Тимочкова съѹрожεна Року Бж҃го 1688». На аркушах 2 зв. – 4, під заголовком «Помѧни Гс҃ди д҃ша ѹсобшихъ рабъ своих», вписано довгий перелік обставин, за яких люди втрачають своє життя».
Українська мова, поруч церковнослов’янської не була чимось відстороненим в церковновній практиці часів бароко, адже сама Європа знаходилася під впливом Реформації. Тому присутність української мови постійно виринала у церковній сфері України XVI-XVIIІ ст. з урахуванням всіх складнощів адаптувати мову Надсяння до ведучого канону. Підкреслюю це свідомо, адже в добу бароко не функціонувало нинішнє поняття літературної мови, а тексти спиралися на надсянському її мовленні.
Цікавою знахідкою, якою ділится з читачем дослідник, є виявлена ним посвідка про висвячення: «Нравоучεнїε іεрεωм подобающεε». Володимир Пилипович пише: «Новопоставлений пресвітер отримував від свого святителя-єпископа посвідку про висвячення. Владика Георгій Гошовський (роки правління 1668-1675), кожному з них на докладку адресував свою моральну науку — «Нравоучεнїε іεрεωм подобающεε». Текст витриманий у формі тракату з морального богослов’я, приваблює прозорою риторичною конструкцією, в якій автор вдало застосовує прийоми барокової стилістики. Архиєрейський патос цього послання був настільки близький священникам єпархії, що через 60 років «Нравоучεнїε» вписав до своєї родинної метрики о. Павло Свідзінський із заміткою: «Азъ іεрεй Павεл Свѣдзѣйскїй, прεзвитεр парохиѧльный вεси Володжа, списахъ, рукою власною, въ прεрεчεнной вεси Володжу, при храмѣ Воздвижεниѧ Чεстного Крста Гсднѧ, Року Бж҃го, ҂аѱ҃ки [1728], Мсца Маръта, Днѧ, ς҃і [16]».
Годиться також процитувати абзац дослідника про церковну ситуацію Перемиської єпархії у XVII ст. Володимир Пилипович мовить: «В середині XVII століття на теренах Перемиської православної єпархії набув значного поширення рух братств церковних, свідченням чого є збережені до нашого часу рукописні Статути деяких з них. Відомий на терені Перемишля писар о. Мирон Сидорський, пресвітер церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці на львівському передмісті, 19 вересня 1681 року склав вступну статтю «Прεдмова къ истинномѹ братолюбїю» (арк. 3-4), до переписаного ним Статуту братства церковного при церкві св. Миколая на передмісті Підгір’я. Передмова, побудована на низці цитат і посилань на писання Апостолів, мала на меті легітимізувати виникнення Братства для плекання і захисту христіянських чеснот у їх православній формі». Звичайно тут інспірація європейською гомілетикою доби бароко дуже помітна. Вона відбувалася, як пише дослідник через глибоке переосмислення власної церковної тотожності.
Важливим культурним феноменом епохи, властивим освіченим верствам українського населення — священникам і дякам, було глибоке почитання книг. Скажімо на прикладі священників Свідзінських — Івана (батька) та Павла (сина), зафіксовано зібрання наступних церковних книг: «Пролог», «Требник», «Мінея», «Учительне євангеліє». Це були також рукописні книгах на полях деяких сторінок, отці Іван і Павло записували різні інформації з тодішнього життя, чим наблизили нам розуміння щоденного побуту епохи (наїзди шведів і татар). Втім, теж записували міфічні події, як розповідь про сон о. Василія Копистенського.
Висвітлені у книзі питання богословського життя, можна назвати присутністю Перемиської богословської думки в історії церкви в Україні. Ця присутність була важливою і впливала на сусідні єпархії, зокрема на Львівську і Холмську, хоча і почерпала від них їхній богословський досвід. Скажімо у XVI-XVIII ст. передувала ідея, що українська церква буде сильною тільки тоді, коли церковні парохії у Перемиський та Холмський єпархіях, які межували з католицькими єпархіями, будуть невеликими і до них входитимуть по два, чи три села. Тут мається на увазі не лишень книжкову богословську спадщину, але також церковну архітектуру, іконопис, культуру співу та адаптування його на потреби народної культури.
Книга Володимира Пилиповича «Господу будь нудитель… Духовне насліддя перемиських владик і пресвітерів у добу бароко», є цінним джерелом знань про українське богословське минуле Перемиської єпархії. Сьогодні, вона нагадує про те, що цитовані автором пам’ятки були важливими артефактами для тодішніх жителів Надсяння. Тому вони цінували свою богословську спадщину, переховували її та передавали у власність наступним поколінням українських богословів. В ХХ ст. ці пам’ятки зберігалися до Другої світової війни в колекції Бібліотеки греко-католицької капітули в Перемишлі. В оформленні обкладинки як і цілої книги використано ілюстрації з давніх рукописних книг, що вводить читача в минуле Церкви над Сяном. Зміст книги дуже цікавий і вартує подати збірник перемиського дослідника Володимира Пилиповича до презентації ширшому загалові читачів.
Квітень 2024
Володимир Пилипович. Господу будь нудитель… Духовне насліддя перемиських владик і пресвітерів у добу бароко. Перемишль: Видавництво «DOMI», 2024. – 96 с.
Тадей Карабович,
член Національної спілки письменників України
Leave a Reply