Про що думаю, коли думаю (3)

Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку, бо ще «Аристотель вважав, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).

«Мова – це необхідне удосконалення мислення і природний розвиток властивих тільки людині здібностей» (Олександр Потебня). Є над чим задуматися: «О. Потебня у праці “Думка і мова” стверджував, що мова не є засобом вираження готової думки. Мова – це насамперед діяльність, адже слово може модифікувати думку: “Коли створюється слово, тоді в мовцеві відбувається певна зміна того стану думки, яка існувала до свідомості”… Тому мовець не передає своєї думки іншому, а лише дає імпульси до пробудження власних думок співрозмовника: “Внутрішня форма слова, яке вимовляє той, хто говорить, дає напрям думці того, хто слухає, але лише збуджує цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, не визначаючи меж його розуміння слова”» (Микола Ільницький, Мар’яна Гірняк, «Співзвучності і дисонанси, або діалог О. Потебні та Ф. Де Сосюра». В кн. Миколи Ільницького, «Знаки доби і грані таланту»).

.

1.

Сила енергії думки й пам’яті – у слові, бо тільки воно здатне оживити і думку, і пам’ять; слово без думки мертве, як і думка без слова; тільки в єдності, в парі вони здатні покликати до життя наш мозок для дії. Мозок добирає, пересіює слова і думки, переносить-пересаджує їх у невідомі й невидимі комірки, зберігаючи, підживлюючи енергією життя і дії, але в кожного з нас «своя стежка у світ слова, у світ, що за словом…» (Андрій Содомора, «Наодинці зі словом»), але пам’ятаймо, що й «Страшні слова, коли вони мовчать, / коли вони зненацька причаїлись…» (Ліна Костенко).

.

2.

Серце кожної людини – дзвоник, який пробуджує її єство до життя. Слово записується в мозку, але здатне запам’ятатися й серцем. Оберігаймо дзвоник нашого серця, щоби будити словом інші серця, серце громади: «Боюсь почути ті слова, / що вдарять в серце / болісно і влучно» (Ірина Калинець, «Шлюб із полином»).

.

3.

Не ПУСКАЙМО СЛОВА НА ВІТЕР – означає говорити безвідповідально, даремно, не виконувати обіцянок або говорити несерйозно, без підстав. Іншими словами, це марно говорити або давати нереальні обіцянки, які людина не збирається виконувати.

Слово передає думку. Пам’ятаймо, що «В мовчанні володіємо словами, / Та сказані вже володіють нами» (Сааді, «Бустан»). Сказані слова «володіють нами» – будьмо правдомовцями, пильнуймо своїх слів, діймо у відповідності зі сказаним словом, оберігаймо рідну мову, бо «Арістотель вважає, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).

.

4.

Засоби самопізнання, осягнення самоідентичності – у мові, у рідному слові. Торкаймось його глибинного осмислення розумом серця, дослухаймося до нього: «Дослухатись до рідного слова – це дослухатися до пісні, історії, сягати самого кореня, і не тільки в граматичному сенсі, а й кореня думок, образів, настроїв» (Андрій Содомора).

Вкотре хочеться наголосити, що я б нашу національну ідею означив так: працювати денно і нощно – щоб слово рідної мови не стихало, щоб воно лунало й міцніло в усіх закутках України.

Бо лише правдою живе людина, а в мові кожного народу – шлях до

правди, шлях до істини (за Павлом Мовчаном).

«Мова – це вираз життєвої форми, суспільства, в якому людина виросла» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія).

Маємо справжніх митців рідного слова, які своїм життям, працею утверджують українськість в Україні, бо «поки живе мова – житиме народ яко національність» (Іван Огієнко).

Пам’ятаймо застереженння Олександра Потебні: «Чужа мова лише тоді збагачує національний дух, коли рідна мова повноцінно функціонує у всіх без винятку сферах життєдіяльності народу» (І. С. Захара, «Українська філософія»).

.

5.

Рух до єдності народу – рух до свободи, людяності, рух до перемоги над чужими стереотипами у формі (лат. – красі) пошанування слова рідної мови: «Для Потебні було очевидним, що чуття і свідомість народної єдності є не тільки результатом спілкування думки, воно можливе при єдності мови й наявності національної ідеї» (І. С. Захара, «Українська філософія»).

  Відхід від гуманітарного підходу в науці, виховання народу без належного пошанування рідної мови (до-мови-тися), без усвідомлення того, що тільки мова (а не язик!) є основою єдності народу, нехтування вагою слова в суспільстві – ось причина гуманітарної катастрофи в Україні.

.

6.

Дзвоник серця хай дзвонить правдою. Тільки працюючи для власного духовного, інтелектуального життя нації, народу, об’єднаного словом рідної мови, можна бути цілісним і незалежним українцем у будь-якому куточку планети, а на своїй землі й у своєму часі перш за все: «Мене запитали: чи хотів би я жити в Канаді? Так, відповів я. Якщо б удома не було могил моїх батьків і предків. Якщо б я не був українським літератором, який, на мою гадку, таки мусить бути зі своїм народом» (Михайло Слабошпицький, «Протирання дзеркала»).

.

7.

Байдужість… Тлумачний словник української мови подає й таке означення – індиферентний, який не діє. В житті тільки тоді досягаємо  результату, коли перемагаємо дрімоту свого мозку і проганяємо байдужість, боремося з собою: «Bis vincit, qui se in victoria vincit» (Двічі перемагає – хто себе ж перемагає. – Публілій Сір).

Байдужість до рідної мови, слова. Забуваючи, що «…найбільше диво, яке покликане плекати в людині людяність, – Слово…» (Андрій Содомора, «Від слова до серця, від серця — до слова»).

.

8.

Правдою, тільки правдою має думати, жити людина. От Горацій «змалку взяв собі за девіз: “Сміючись, говорити правду”» (Андрій Содомора, «Жива античність»).

Тож «…меч заховай до часу… але слово / наче стрілу випускай його влучно» (Ірина Калинець, «Одіссей»).

.

9.

Іван Пулюй був переконаний, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: «Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом» (Ірина Фаріон, «Мовний портрет Івана Пулюя»). І ще одне означення: «Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури – це істина. Істина не зникає. Де правда – там повинна бути перемога».

.

10.

Пам’ятаймо, «Що тонше відчуття рідної мови, то пронизливіший холод чужини: Овідій, Шевченко…» (Андрій Содомора, «Поезія. Проза»). І цей холод, біль, якого ми не заслужили… ВІЙНА…

.

11.

Думання: «З думками й у розмаїтті ніщо не зрівняється, про що – у Шевченка: “Одна думка усміхнеться, / А друга заплаче”. Думки – мовби миттєві штрихи до внутрішнього портрета людини, стану її душі» (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).

Ми йдемо до слова, правдивої думки, наче до святині, щоб зорити у зірну вись світу вірою, надією, любов’ю, бо ж не марно крутиться колесо, залишаючи слід: «Не слово при людині, щоб бути словом, а людина при слові, щоб бути людиною» (Андрій Содомора, «Поезія. Проза»).

.

12.

Щаслива людина, яка чує дзвоник слова, хоч як би він притишено й далеко не звучав. Прислухаймося й до дзвоника «тронки», щоб не блукати в лісі невігластва. Мусимо усвідомити, що боротьба за рідну мову, вільну думку не припиниться доти, доки не запанує «В своїй хаті своя й правда».

Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів