Своєрідний оберіг

Із творчим доробком поетеси із Закарпаття, Тетяни Грицан-Чонки, познайомилася ще в 2010-ті роки.

Соціальні мережі – саме той “клуб за інтересами”, який, почасти, знайомить нас із невідомими іменами…Стежила, як, із року в рік, видозмінювалася творчість цієї жінки, як вона «зростала» творчо, експериментувала, активно читала і коментувала сучасних письменників. Комунікація з літературною богемою, на мою думку, в подальшому, позитивно вплинула на саморозвиток у віршуванні.

Минуло кілька років….і нині переді мною – свіжа книга віршів авторки, до читання якої я поверталася разів чотири: «Ині часи, або Завтра кінця світу не буде».

Думалося, що “заковтну” за кілька годин, а знадобилося кілька місяців.

Я – людина відверта. Тому не писатиму, що ця книга – яскраве явище в сучасному літературному процесі. Але непоміченою вона не має лишитися, бо ті поетичні «знахідки», що зустрічаються на сторінках книги, збагатять нашу літературу чимось таким грицанівсько-чонківським, притаманним лише її  манері письма.

За структурою книга не має розділів, але вони незримо відчутні.

Це – філософсько – медитативна лірика, за своєю внутрішньою енергетикою – розмаїта тематично ( кохання, батьківщина, людина і природа), «драбинчаста»- за формою.

Вельми імпонує, що Тетяна Грицан-Чонка у своїх віршах – не декларативна, не штучна, а – надзвичайно природня:

Господи, з такими чистими очима,

З такими синіми, як небо,

Господи, тобі вподібнюються діти,

Котрі за нас вмирають.

Щебінь

На їхніх крилах

Сонцем стане

Їй болить цей світ, їй болить Батьківщина, вона вростає в

“Ранкове скло понад горою

Багатим стовпом….

Пробиває німбом крізь

Бескиди в сходи.

Там луна загубленого гаю

Зріє, мліє.

— Хто ти?

— Глабель — Всевидяще око,

Духовна брама,

Зором прагну охопити світ.

Збігає слідом срібний стік.

Переростає у Сварогу”…

Наприклад, якби ви запитали:

– Що вас вразило в книзі Тетяни Грицан-Чонки «Ині часи, або Завтра кінця світу не буде»?

– Діалектизми! – відповіла би я. Вважаю їх окрасою даної збірки. Крім того, завжди була прихильницею поезопрози. Вважаю, що даремно авторка не апробує своє художнє слово в ліро-епосі…

Надзвичайно зачепив мою уяву такий етюд:

Стіни завжди грали роль пере-гор-одки, пере-тину між до і після,

пере-мовини між світом всередині і поза нутрощами, пере-мичка до

лету, і пере-вага перед стрибком до низу. Стіна…

Я би вже й стала тією Стіною…

Десь мені бракувало “редакторської руки”, десь хотілося “спресувати” той чи інший текст, але переважно я просто насолоджувалася поезією:

А над померклим ливнем тіл…

Плакало небо, місяць посивів,

Постилась Райдуга, без слів,

У чорно- білій іпостасі

Лиш Бог дивився і німів.

Кожен читач обирає для себе книгу як світлий талісман у темні часи.

То збірка Тетяни Грицан-Чонки «Ині часи, або Завтра кінця світу не буде» – своєрідний оберіг для кожного з нас у страшні часи позачасся…

                                                                            Леся Мудрак, письменниця,

                                                                             громадський діяч