Із творчим доробком поетеси із Закарпаття, Тетяни Грицан-Чонки, познайомилася ще в 2010-ті роки.
Соціальні мережі – саме той “клуб за інтересами”, який, почасти, знайомить нас із невідомими іменами…Стежила, як, із року в рік, видозмінювалася творчість цієї жінки, як вона «зростала» творчо, експериментувала, активно читала і коментувала сучасних письменників. Комунікація з літературною богемою, на мою думку, в подальшому, позитивно вплинула на саморозвиток у віршуванні.
Минуло кілька років….і нині переді мною – свіжа книга віршів авторки, до читання якої я поверталася разів чотири: «Ині часи, або Завтра кінця світу не буде».
Думалося, що “заковтну” за кілька годин, а знадобилося кілька місяців.
Я – людина відверта. Тому не писатиму, що ця книга – яскраве явище в сучасному літературному процесі. Але непоміченою вона не має лишитися, бо ті поетичні «знахідки», що зустрічаються на сторінках книги, збагатять нашу літературу чимось таким грицанівсько-чонківським, притаманним лише її манері письма.
За структурою книга не має розділів, але вони незримо відчутні.
Це – філософсько – медитативна лірика, за своєю внутрішньою енергетикою – розмаїта тематично ( кохання, батьківщина, людина і природа), «драбинчаста»- за формою.
Вельми імпонує, що Тетяна Грицан-Чонка у своїх віршах – не декларативна, не штучна, а – надзвичайно природня:
Господи, з такими чистими очима,
З такими синіми, як небо,
Господи, тобі вподібнюються діти,
Котрі за нас вмирають.
Щебінь
На їхніх крилах
Сонцем стане
Їй болить цей світ, їй болить Батьківщина, вона вростає в
“Ранкове скло понад горою
Багатим стовпом….
Пробиває німбом крізь
Бескиди в сходи.
Там луна загубленого гаю
Зріє, мліє.
— Хто ти?
— Глабель — Всевидяще око,
Духовна брама,
Зором прагну охопити світ.
Збігає слідом срібний стік.
Переростає у Сварогу”…
Наприклад, якби ви запитали:
– Що вас вразило в книзі Тетяни Грицан-Чонки «Ині часи, або Завтра кінця світу не буде»?
– Діалектизми! – відповіла би я. Вважаю їх окрасою даної збірки. Крім того, завжди була прихильницею поезопрози. Вважаю, що даремно авторка не апробує своє художнє слово в ліро-епосі…
Надзвичайно зачепив мою уяву такий етюд:
Стіни завжди грали роль пере-гор-одки, пере-тину між до і після,
пере-мовини між світом всередині і поза нутрощами, пере-мичка до
лету, і пере-вага перед стрибком до низу. Стіна…
Я би вже й стала тією Стіною…
Десь мені бракувало “редакторської руки”, десь хотілося “спресувати” той чи інший текст, але переважно я просто насолоджувалася поезією:
А над померклим ливнем тіл…
Плакало небо, місяць посивів,
Постилась Райдуга, без слів,
У чорно- білій іпостасі
Лиш Бог дивився і німів.
Кожен читач обирає для себе книгу як світлий талісман у темні часи.
То збірка Тетяни Грицан-Чонки «Ині часи, або Завтра кінця світу не буде» – своєрідний оберіг для кожного з нас у страшні часи позачасся…
Леся Мудрак, письменниця,
громадський діяч