“Саме таким відкриттям є книга Олександра Гавроша «Легенди Срібної Русі», що побачила світ 2015 року у видавництві Олександри Гаркуші (Ужгород). Гарне видання з яскравими ілюстраціями в стилі сюжетної гуцульської кахлі – це перше, але не основне. Багата, соковита мова – ось що витворює перед очима читача світ середньовічних закарпатських замків, світ історичних постатей та легендарних героїв…”
«Легенди Срібної Русі»
Гаврош Олександр. Легенди Срібної Русі. – Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2015. – 96 с.
Тема Закарпаття, його історії, етнології, його міфосвіту є для мене особливо трепетною і близькою, оскільки це − земля, де народився мій син, де пройшов майже десяток моїх кращих років. Це особливий край, самобутній, неповторний, схожий на нашу Гуцульщину, проте, більш національно-різнобарвний, надзвичайний у своїй неповторності. Кожна нація, що мешкає на цій благословенній землі, збагачує її не тільки невтомною працею та ремеслами, малює свій барвистий клаптик в багаторівневій картині фольклору. Попри багатство і різноплановість етнологічних досліджень, Срібна Земля надихає творчих людей до нових пошуків, яскравих відкриттів.
Саме таким відкриттям є книга Олександра Гавроша «Легенди Срібної Русі», що побачила світ 2015 року у видавництві Олександри Гаркуші (Ужгород). Гарне видання з яскравими ілюстраціями в стилі сюжетної гуцульської кахлі – це перше, але не основне. Багата, соковита мова – ось що витворює перед очима читача світ середньовічних закарпатських замків, світ історичних постатей та легендарних героїв. Поєднуючи сучасний розповідний стиль з діалектними та застарілими словами, автор зумів передати ментальну неповторність мешканців краю. Давні, здавалось би, відомі легенди зазвучали з уст письменника по-новому цікаво й гармонійно.
Шість розділів – шість розповідей, сплетених в одній книзі. Це легенда про привида Невицього замку – «Поган-дівча»; про зачарований колодязь в замку над Латорицею: хто відвідував Мукачево, мабуть, чув розповідь про нечистого, що зачаклував замкову гору. Захоплює своєю лаконічністю емоційна розповідь про облогу поляками фортеці над Уж-рікою, про біляву красуню Анну, замуровану живцем в замкову стіну. Схожа на казку історія про трьох доньок воєводи покинутого й зруйнованого замку Середнянського, що лежить на річці Велі поміж Ужгородом та Мукачевом. Олександр Гаврош наче за руку проводить свого читача стінами замків і фортець, розповідаючи історію кожного з них.
Майже епічно-літописною є повість про непокору володаря Бронецького замку королю Владиславу. Дванадцять оповідок створюють послідовну і цілісну картину як боротьби трансільванських князів та воєвод проти татаро-монгольської навали, так і проти бунтівних володарів. Найбільш описовою виразністю відзначаються батальні картини в розділах про зраду та загибель непокірного князя Чорногора. Сміливим воїном постає володар Боржавського замку – Драґош, якого врятувала красуня Мілена – дочка Чорногора, що, за іронією долі, врешті загинула від меча коханого чоловіка.
Історичні постаті барона Жигмонда Перені – власника замку Канків (Угочанського), Драґоша Вода з Бедевлі (власника Мараморощини), угорського короля Владислава (Ласло) переплітаються з легендарною постаттю воєводи Хуста, під керівництвом якого нібито збудований Хустський замок. Проте, міфічні постаті дружини Хуста – Тиси – та дітей – Ріки і Хустеця (топоніми) – автор замінив більш земними – дружини Любави і сина Юрася, яких взяв у полон Касим-бей. Не буду переказувати кожну з описаних О.Гаврошем легенд, згадаю лише останню оповідку, яка передає нам напівправдиву історію заснування Молдавського князівства. За поширеною легендою, під час полювання, Драґош прийшов з Мармарощини на молдовські землі, де в місцевості Борени (рум. – тур) забив тура. Ці родючі землі йому сподобались і він переселився сюди зі своїми людьми, щоб заснувати князівство, гербом якого стала голова тура. Навіть в кількох словах легенда викликає непідробну цікавість, а в насиченій, барвистій розповіді автора «Легенд Срабної Русі» набуває нового звучання.
Як відомо, кожен історичний факт з часом обов’язково обростає легендами та переказами, а тому такі історичні персонажі, як володарка Мукачівського замку Ілона Зріні, виглядає майже казковою особою. У фінальній розповіді «Чорне вино любові» письменник лірично описує подію, що відбулася в Паланоку 8 січня 1682 року, подію, що змінила історію Угорщини. На той час єдина жінка-губернатор, вдова трансільванського князя Франца І Ракоци, княгиня-хорватка Олена (Ілона) Зріні виходить заміж за молодого ватажка антигабсбургського руху куруців графа Імре Текелі і фактично очолює визвольний рух угорців проти австрійської монархії. Кульмінаційним моментом розповіді стає сцена палкого зізнання Текелі. Кохання бунтівного графа, попри різницю у віці, стає основою міцного шлюбу на благо Угорщини.
На сторінках «Легенд Срібної Русі» неможливо не помітити щиру любов до рідної землі, замилування її історією та міфологією, а тому кожна оповідь читається надзвичайно захопливо, цікаво. Сподіваюсь, що ця яскрава книжка буде корисною, перш за все, дорослому читачеві, адже всі ми родом з дитинства і кожен з нас бачить себе в постатях славних лицарів, звитяжних воїнів, прекрасних дівчат. Попри естетичну насолоду, «Легенди…» збагатять вас глибшими знаннями культури чарівного краю виноградної лози та середньовічних замків, ім’я якому – Закарпаття, або, як назвав його Василь Пачовський, – Срібна Земля.
м. Івано-Франківськ