Маліш Петро. Блаженні та грішні: мала проза / Петро Маліш. – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2020. – 148 с.
Гармонія світла і добра, прекрасне відчуття любові та істинність почуттів вміло поєднались у постаті Петра Маліша – прозаїка, журналіста, голови Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України.
Хоч і народився він на Львівщині, та більшу частину життя присвятив Хмельниччині. Тут проросли пагінці його письменницької діяльності, яка успішно реалізується зацікавленими читачами різного віку, адже у творчості Петра Івановича немає кордонів. Він неупереджено віддається обраній справі, опирається на власний досвід і у своїх творах – справжній, як і годиться митцю.
Творчість письменника неординарна. З одного боку, вона доступна кожному, адже наповнена історичним фактажем, минулістю та багатошаровою правдою, яку майже всі знають і розуміють, але з іншого – вона непроста, адже ці шари правди ховають у собі не одну таємницю, на розгадування котрої ідуть роки.
Петро Маліш – письменник невичерпної внутрішньої сили, яка фонтаном ідей та прагненням до їх реалізації здіймається до високих щаблів літературно-мистецького життя рідного Поділля і всієї України. Він універсал, котрому підвладне, справді, гостре слово. Взяти б його книгу «Московська брехня» (2018 р.), де кожний рядок – постріл, що завжди потравляє в ціль. Виваженістю слова і осмисленням думки він наповнює читача невичерпною енергією, яка не згасає упродовж усього процесу читання і потім ще довго палахкотить у вогнищі сподівань на краще майбутнє. Він генератор емоцій, почуттів і внутрішнього самозаспокоєння. Але що б не писав автор, завжди відчувається його журналістський хист, який надає тексту публіцистичності і документальності.
Через відтворення зовнішнього світу, далеко несправедливого, в’язкого, тягучого, Петро Маліш у своїй творчості характеризує внутрішній світ головних героїв – протилежний першому, осяяний чистотою і добрими намірами. Ці люди часто потрапляють у несподівані ситуації, стають заручниками владної системи, піддаються наклепам і безпідставному осуду. Вони немічні у своїй правоті. «Система» вирішує їхні долі. «Ви підозріваєтесь у контрреволюціонной дєятєльності» – найчастіший вирок. І виправдання людини у цьому випадку зайві. Рішення не піддається обговоренню.
Особистісне «Я» не має ваги, тому автор змушений використовувати поняття «колишній», тобто «інший», не такий, як тепер. Його мета – попри все вивести на перший план Людину, показати її мрії, сподівання, переживання, цінності. Бо за кожною людиною – ціла епоха, яка ще й досі, в окремих випадках, відлунює своїми пріоритетами, звичками, настроями. Час коригується, а історія знає своє. І тільки надія та віра у Господа може підтримати і вселити бажання жити далі. Через висловлювання одного із героїв автор зауважує: «Чудеса Господні стаються несподівано будь-де».
У нововиданій книзі Петра Маліша «Блаженні та грішні» чітко окреслюються всі ці мотиви. Образ ангела, проілюстрованого на обкладинці «суцвіття» малої прози, дає зрозуміти, що над усім стоїть Бог, який вирішує долю всього світу. Завдяки прозовим мініатюрам, новелам та оповіданням письменник намагається втілити бажання Вищих сил – хоче достукатися до серця кожного, зачинити вікна зневіри та відчаю, а відчинити двері сподівання і впевненості у завтрашньому дні. Реалізація задуманого не бариться. Головні герої, ті що блаженні, прикладом свого ставлення до світу, його цінностей і навіть миттєвих насолод, дають можливість подивитися на себе з боку грішним. Правда, останні не завжди можуть змінити те, що вже давно вкрилося павутинням у них всередині. Їхня душа їм не належить. Вони – перевернуте порожнє відро із продірявленим дном, крізь яке все ж пробивається світло, але воно, наче цівка молока, якою, на жаль, не нап’єшся. Гріховність поїдає їхнє єство, залишаючи лише дірки, наче після пострілів. І тільки блаженні можуть витягти страждальців із багнюки гріха. Їхня віра і світло душі – найкращий бальзам для очищення. У Біблії щодо цього так сказано: «По вірі вашій нехай буде вам».
У п’яти розділах («Незабуте», «Перевтілення», «Образки», «Непомилувані та непокірні», «Людинолюбець») Петро Маліш намагається продемонструвати світ добра і зла через людські вчинки, життєву не завжди стабільність, хиткість характерів і занижене відчуття світосистеми, вдається до історичності. Скажімо, головного героя Кармалюка із триптиху-легенди «/Не/ Розбійник» він представляє в зовсім іншому амплуа. Якщо до прочитання книги ми знали його як бунтівника і ледве не злочинця, то тепер він той, хто має ДУШУ, вміє співчувати, хоче спокою і сімейного затишку. До цього в нашій уяві Устим «… півжиття тримав у страху навколишні села. Пограбував більш як тисячу маєтків. Через його загони пройшли близько 20 тис. селян. Кармалюка ловили, судили, засилали в Сибір. Сподівалися, що згниє у кайданах… Але той завжди тікав і повертався на рідні землі» (відомості з Інтернету – Авт.). А тут він зовсім інший – «колишній». І ось знову бачимо боротьбу, котра точиться навколо і всередині нього – бути чи не бути. Цей вибір завжди важкий, але людина мусить його робити. І залежно від того, куди опустяться шальки, буде визначено міру її богопослушності чи гріховності.
Часто на вирішальний вчинок впливає ситуація, в якій опиняються головні герої Петра Маліша. Інколи безвихідь змушує їх вдаватися до гріха, адже, здавалось би, по-іншому ніяк не можна. Але Господь – людинолюбець. Він приніс любов, і ця любов безкінечна. Саме тому ми завжди говоримо: «Вихід завжди знайдеться» або «Безвихідних ситуацій не буває». І тут знову перед очима терези…
Свої думки і описи письменник підтверджує цитатами з Біблії, вводить їх у діалоги між головними героями або ж тлумачить для кращого розуміння і засвоєння. Автор пояснює, що заповіді Божі потрібно тримати в душі і виконувати згідно з волею Господньою.
За життєвими перипетіями Петро Маліш наче приховує поняття життя і смерті, які, насправді, найсуттєвіші у книзі. Якщо життя дається людині з народження, то смерть веде до кінця. За цей відрізок часу людина може і нагрішити, і, покаявшись, очиститись перед Богом. У кожного свій хрест і вибір.
Не завжди автор ставить знак рівності між поняттями «друг»-«ворог». Таким чином він прагне показати, що дуже часто найкращий друг може стати найзапеклішим ворогом, а ось ворог рідко коли може стати другом. І знову перед очима оповідки про служителів карного режиму, «законопослушників» з лисячими очима, «підкорювачів» системи, яка до пори до часу грала за їхніми правилами. З цього випливає трохи сумний, але все ж висновок, що нічого немає вічного. Час минає, Земля залишається, а люди йдуть… Хто у Вічність, а хто…
Окрім цитат із Біблії, письменник використовує у своїх творах прислів’я, приказки і «вікові» фрази, тобто такі, що пройшли крізь час. Завдяки цій насиченості книга нагадує повноводну річку. Увиразнюється мова текстів, їх багатство і чистота, як-от, скажімо: «Хто не мерзне за роботою, той і їсть з охотою», «Аби диво, а язики знайдуться», «…біда біду перебуде, одна згине, друга буде», «Дурна голова, що бубен із псячої шкури», «До багатого ідуть гривні, а до бідного злидні», «Хомі добре, як голому в кропиві», «Треба нахилитись, щоб з криниці води напитись», «Усі ходимо під Отцем Небесним, не маємо лише влади над смертю», «…народитися – значить померти», «Багатому і чорт яйця несе, а вбогому курка не хоче» тощо.
В одному з оповідань письменник цитує Ісуса Христа, який перед розп’яттям казав: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не огорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде… Аж доки ви маєте світло, то віруйте у світло, щоб синами світла ви стали». І тут же дає пояснення: «Світло – Його заповіді, дорога і правда, і життя».
Дуже хочеться, щоб цього світла було якнайбільше у нашому житті.
Альона РАДЕЦЬКА (ЛІСНИЧА),
м. Хмельницький