Гуцульський традиційний пояс «черес» для виступу сопілкаря гурту Kalush Orchestra на Євробаченні створив косівчанин Юрий Порох майстер художньої обробки шкіри, випускник Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ.
Автентичний гуцульський стрій початку XX століття який продемонстрував світу музикант Тимофій Музичук (він грає на сопілці та співає приспів) був втілений завдяки великій силі дрібниць від яких залежить все і на яких бездоганно розуміється наш Косівський майстер Юрій Порох. «Саме так 100 років тому вдягалися українські гуцули — одна з найяскравіших етнографічних гілок українського народу, що мешкає в Карпатах, які стали оберегом усiєї нацiї.
Зокрема, одяг Тимофія притаманний Верховинському району Івано-Франківської області (нині селище має назву Верховина). До 1962 року селище мало назву Жаб’є. Іван Франко називав його гуцульською столицею».
Сердак Тимофія автентичний, а ось сорочка й черес Тимофія — точні репліки стародавніх речей.
Краса — це жити з мистецтвом, тому мій герой — майстер гуцульських чересів Юрій Порох, який через символічні елементи в традиційний гуцульський черес вміло вплітає і багатогранний мальовничий орнамент Гуцульської душі, і описані ізраїльським лауреатом Нобелівської премії з літератури Шмуелем Агноном бунтарські пригоди не визнававшого суспiльних обмежень Олекси Довбуша з його побратимами-опришками, і незламну та квітучу силу духу нашого народу, і перебiльшене почуття своєї гiдності (якщо гiдностi взагалi може бути забагато) чим показує й власну вольову енергію справжнього видатного сучасного митця.
Престижні творіння душі і рук Ю.Пороха — це завжди крутий та вишуканий подарунок для чоловіка чи жінки, які захищають, оберігають чи надихають політ уяві на радість життю. Зі слів авторки Єви Райської дізнаємося, що у Юриній майстерні де все трапляється без бентежних моментів, невимушено і чарівно, панує магічний світ у безлічі усякої дивовижної всячини: «Молотки, колодки, ножі, різноманітні обценьки, лещата, дратва, віск, смола, цвяхи та кілки, підкови, дошки для розкрою шкіри, нитки усіляких кольорів, старий одяг, фарби, олівці, пензлі, підрамники, ґудзики найдивніших форм, ножиці, пробійники, швейні машинки, голки різної величини, наперстки, крейда і ще ціла купа дрібниць. Так і хочеться побудувати тут якесь казкове мікро-місто з крихітними закапелками, вузькими двориками, тісними ринками, мініатюрними кравецькими цехами та ательє, а потім зафіксувати весь цей паноптикум на плівковий знімок стареньким фотоапаратом, котрий висить поруч столу».
Самi себе гуцули з давніх-давен називали «ирстєни» — схоже на «християни», а можливо, навiть на староруське «крестьяне», «поселяни» — тi, хто заселював гори. Першопрохiдцi, пiонери! Вони казали про себе: «Що ирстеєнин хотiв, то аби пани його не збиткували». Гуцули-ирстєни нiколи не знали панщини, ще й через це були й залишаються до нині волелюбними яким насправді є і мій напрочуд делiкатний, дуже ввiчливий, з генетичною внутрiшньою культурою уміючи себе коли треба стримувати, справжній герой — майстерний майстер Юрій Порох. Впевнена, його талант, ще не раз нам нагадає улюблену стру’нку горянина — «показати себе», він не розчиниться в океанi глобалiзацiї. В його власному соку гуцульство житиме i, значить, не стоятиме на мiсцi. Киптар залишиться на плечах, бо легкий i добре захищає од вiтру, а ще до нього зараз так личать найсучаснiшi джинси. Плюс усе гуцульське, i це факт, дуже добре пристосовується до сучасностi, залишаючись собою. У кожному куточку світу можна побачити речi з Карпат, пiдпасованi за останнiми велiннями моди но не кожен може похвалитися і собі позволити придбати справжній традиційний гуцульський черес косівчанина Юрія Пороха.
Справжня перевага в наші дні дістається тим, хто вміє переключати увагу на ті самі «дрібниці», які, якщо ними знехтувати, здатні багато в житті звести нанівець, тому дрібниці при належній до них увазі віддаються в майбутньому сторицею.
Науковці не даремно кажуть, що з непереможеними завжди переможеш! Мовляв, як на їхнiй основi сформувався й законсервувався в горах такий ось своєрiдний субетнос, так і ми в гармонії з нашою багатовіковою джерельною культурою маємо нагоду не тільки навчитися не руйнувати споконвічні традії, а і очистити від кам’яного нальоту свою віру, мову та історичне джерело чистої власної душі.
Таня Гончарова, адміністратор клубу San Pietro, м. Київ.
