Лана Нікітенко. Відстані / Л.Нікітенко. — Черкаси: Видавець Ю.А. Чабаненко, 2022. —
148 с.
Так і живу:
Душа — на Батьківщині,
А ноги топчуть
Трави чужини
Лана НІКІТЕНКО
Слово здатне здолати відстань і розлуку. Торкнутися невидимих струн Душі іншої людини, озватися відлунням у чиємусь серці, додати снаги жити, боротися і не здаватися за будь-яких обставин, особливо, якщо це слово сказане/написане з любов’ю до Бога, Батьківщини, людей, природи.
Словом, що долає відстані, стали вірші Лани Нікітенко — української поетки, уродженки Черкащини, яка вже більше десяти років мешкає в Італії, але за найменшої нагоди приїздить в Україну. Тепер пані Лана активно волонтерить, і не тільки серцем і словом,а й ділами своїми поєднана із Батьківщиною.
Її збірка “Відстані” видана в Україні і презентована в Римі цьогоріч, нещодавно потрапила й до мене. Це друга книга поезії Лани Нікітенко, авторки збірки “З глибин самої душі”, дипломантки IV і V конкурсів імені Леся Мартовича (2017, 2019), володарки гран-прі Міжнародного фестивалю “Відродження поезії – 2018”, лавреатки третього фестивалю-конкурсу поезії та авторської пісні імені Віктора Ізотова “Izotov-fest-2021″(2021).
Книга складається із трьох розділів, до кожного з яких вдало підібрані цитати із віршів. Розлука і відстань, захоплення красою рідної землі, туга за Батьківщиною, кохання і ностальгія — все це визріло у незвичний терпкуватий напій поетичного слова, якому авторка додала відтінків порівнянь і дивовиж метафор.
Щирість і змістовність цих віршів-роздумів заворожують.
Здебільшого, вірші Лани Нікітенко —невеликі за обсягом, але в цьому і їх суть — лаконічно про важливе, наболіле, щемне…
Відстані в поезії Лани Нікітенко дуже різні — від радісних до солоних, гірких, терпких і болючих далей, а філософія ліричної героїні творів, на мою думку, ототожнюється із філософією життя авторки: до всіх і всього ставиться з любов’ю і вдячністю, випробування сприймає, як уроки і гарт, закликає до щирості, мудрості і людяності.
Вірші про Батьківщину і вірші про любов/кохання вдало доповнюються поезією про природу — дощ, сонце, осінній падолист і весняне відродження.
Про дощ, але і про дім, про Україну:
А вдома знову внадились дощі
І знов їжак у листячку шелеска…
І знову не приходить сон вночі,
І знов душа немов на перехресті.
Або ж такі рядки:
А вдома знову замели сніги…
Завія хрипло гухкає басами,
Льоди в глибоких руслах залягли,
І зимно бродить місяць небесами.
Про зиму, сніг, зимову ніч, але й про дім, той,що в Україні, куди летить думка і слово, і любов…
Слово Лани Нікітенко сповнене любові, як стигла насінина, уже готова прорости.
Приємно дивують образи і персоніфікації, як от:
Частує місяць зоряним вином…
Є у книзі присвяти: бабці, мамі — особливі за своєю чутливістю, щирістю, звучанням і теплом твори.
Українська символіка у віршах Лани Нікітенко — чорнобривці, калина, верба, мальви, вишитий рушник, жіноча хустка, стигла пшениця і синє небо нагадують читачеві, що поетка — українка, яка береже свої цінності всюди і завше.
І, звісно, Лана Нікітенко не забуває про українську мову у віршах і в діях:
Світе мій, шалений і ласкавий,
Українською з тобою говорю!
В твій вінок її красу вплітаю
Неземну й одвічну таїну.
Прочитайте також рядки із вірша про український національний напій узвар:
Кажеш, кава?
Кави я не хочу.
Я узваром щастя напророчу.
А тут як чарівно і красиво:
Я плодів зчарую
для узвару,
їх настою
зорями з туману.
Лиш тобі
той трунок — як віщун…
У своїх віршах поетка також використовує образи із давньоукраїнської міфології:
Ковалю Свароже, владарю вогню,
Викуй мені долю щедру, осяйну.
Щоби я співала радісних пісень
Й ними прославляла кожен світлий день.
Щоб до мене Лада доброю була.
Леля щоб сопілка в згубу не звела.
Хай Попель дарує чисті почуття…
Поєднай всім долі, як вони хотять.
Цей вірш нагадує давні замовлення-прохання, народну співанку. Просто, але мелодійно і автентично.
Ностальгія за рідним краєм пульсує у поезії Лани Нікітенко, крізь відстані і пил далеких доріг зринає українське подвір’я:
Зболені й задалені дороги
Пил здіймають у моїх думках.
Ноги топчуть з мармуру пороги,
А шукають барвінковий шлях…
Марю в снах: калина попід вікна,
Айстри, чорнобривці, спориші.
В підворітні мальва, як царівна,
Ностальгічно схлипує вночі.
Лірична героїня не жаліється, навпаки дякує Богові і за зустрічі, і за роки, і за відстані:
Чекання, зустрічі, гірке “прощай”
І спогади на плечі листопадом.
Не хай роки і відстані нехай,
Їм, слава Богу, ми даєм ще раду.
Перегорнула останню сторінку поетичної книги Лани Нікітенко, між нами величезна відстань: Україна—Італія (Житомир — Рим), але слово подолало кордони і кілометри.
Дякую авторці за тепле слово, яке зігріло у цей похмурий осінній день.
Символічно було по завершенню чергової тривоги в українському місті, прочитати сповнений позитивом вірш про осінь із життєствердними побажаннями від поетки:
Малюй барвистим пензлем свій ескіз,
Усім єством тим чарам віддавайся,
Цілуйся з кленом, з сонцем обіймайся,
Нехай співає твоя мантра скрізь!
Хай буде радість і не буде сліз!
Хай українська мова не знає кордонів та утисків, хай летить наше слово, долає відстані і кілометри, єднає і перемагає.
Євгенія ЮРЧЕНКО
22.10.2022
Моє щире слово подяки поетці з Житомира, авторці чотирьох поетичних збірок, неодноразовій лавреатці літературних конкурсів Євгенії Юрченко за такий ретельний докладний огляд збірки “Відстані”. Редакції журналу “Пектораль” дякую за оприлюднення. Міці та процвітання нашому українському слову. Перемоги та миру Україні!