Під час складання вступного іспиту з мови й літератури у Львівському Франковому Університеті мені попало питання про біографію Тараса Шевченка. Мабуть, Дух Святий напоумив мене розпочати відповідь віршем Михайла Максимовича: «Сподівалися Шевченка Сей год на Вкраїну, А діждалися побачить Його домовину…».
Раз його прочитавши, пам’ятатиму до смерти…
В Університет стезя привела мене по педагогічнім училищі в тихому й мальовничому Самборі. Українську літературу вчив мене незабутній, енциклопедичної ерудиції, шляхетний Професор Костянтин Васильович Черняєв. Він ще в нас викладав психологію й керував психологічним гуртком.
Не можу до кінця усвідомити його мужности. У страшні сімдесяті він нам багато оповідав про Михайла Драй-Хмару, Івана Багряного, Василя Барку й Миколу Куліша. Вони в цей час були заборонені совєтською владою.
Виступаючи на цукровому заводі перед робітниками з концертами, ми декламували поезію проскрибованих поетів. Особливо захопила мене рекомендована Костянтином Васильовичем книжка-маєстат Сергія Плачинди «Неопалима купина». Вона відкрила мені очі на постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича, Михайла Максимовича. Ясно, що ці подвижники нашого народу були приглушені, заборонені.
Тепер після багатьох десятиліть усвідомлюю ту героїчну працю Костянтина Васильовича. Як психолог він, либонь, розумівся на учнях, вивчав їхній дух, жодного разу не вживав Слово «заборонені письменники». Був упевнений, що з часом усе його учні зрозуміють і усвідомлять, а наразі пакував у наші голови «перло многоцінноє».
Для мене він залишився вдумливим, всезнаючим, переконливим ментором. Його лекції – калейдоскоп, енциклопедія, цікаві лабіринти й одкровення.
Так от, почавши відповідати на питання екзаменаційного білета, побачив сльози на очах моїх екзаменаторів. Уже, царство їм небесне, їх нема. Це були Люди, Батьки, Вихователі, Професори Євгенія Мартинівна Черняхівська-Посацька й Іван Овксентійович Денисюк.
Ці Люди були й лишилися взірцем Божої настанови: «Будьте добрі одні до одних» (Ефесян 4:32).
Зиновій Бичко, НСЖУ