Безперечно, дуже боляче дивитися на незрячих, та ще більший біль народжується, коли ми бачимо людину із духовною сліпотою.

В одних це може бути гордість і зарозумілість зі свого становища в спільноті, чи зі свого багатства, чи з особистої краси тіла, знання, титулів тощо. Є ще такі, що засліплені жадобою грошей, мамони, вигоди, розкоші. Вони не бачать у світі людей нічого доброго, шляхетного, чесного, святого. Є й ті, що у своєму засліпленні всіх і все критикують, очорнюють, обкидають болотом. І є ті, очі яких повні зависти чи ненависти до ближніх, до людей. Хтось затемнений у своїй неосвіченості.
Бачачи духовно сліпих не потрібно їх осуджувати. Потрібно виявити їм свою допомогу і співчуття. А себе потрібно берегти, щоби самому не осліпнути. Старі люди казали: для біди багато не потрібно.
Отож, треба подумати над собою. І перевірити себе. Так, як ми час до часу ідемо лікаря і перевіряємо наш зір, аби вчасно надати собі необхідну допомогу, так і маємо перевіряти свій духовний зір. Може, в декого вже прогресує ця духовна сліпота? Подумаймо над нашою поведінкою і нашим баченням інших:
як ми спілкуємось із іншими людьми? Чи нам кажуть, що нас у нічому не переконаєш? Чи те, що ми сприймаємо тільки свої думки? Як ми оцінюємо матеріальне збагачення? Наскільки матеріальне закриває нам духовне? Чи ми ще бачимо інших людей за цими папірцями? Чи нас цікавить ще щось інше від наших інтересів?
Яке наше ставлення до себе самих? Наскільки ми засліплені самі собою? Наскільки приділяємо уваги своєму тілуйі одягу, своїм забаганкам і вигодам, своїх мріям і планам?
Цих запитань може бути ще багато… Не обов’язково себе мучити ними, щоби часом не впасти у сліпоту ідеальності. Та чи можливо позбутися її повністю? Головно, не перебувати в ній, навіть, якщо на якусь мить стали засліплені чимось.
Господь часто проходить поміж людьми, щоб принести їм полегшення, щоби вилікувати їхню сліпоту та інші душевні недуги, щоб сліпим повернути зір. Передумовою виздоровлення є Віра. Сліпі не бачили, але шукали за зціленням і прагнули цього. Тому відчули, як Спаситель був близько коло них, і попросили змилуванням над ними. Отримали.
Ми також маємо постійно просити про наше духовне зцілення, тобто навернення. Безустанно просити Бога, аби нас просвітив і очистив від скверни. І, навіть якщо хтось заперечить, мовляв: “пощо мені каятися, якщо я нічого поганого не зробив?”, то потрібно запам’ятати, що молитва про покаяння ще нікому не пошкодила, навпаки спонукала до глибшого духовного життя. От той, хто не молиться, – це дійсно проблема.
Розпочнімо наш шлях до прозріння із молитвою:
Господи, помилуй! Боже, змилуйся наді мною!
Молімось цією молитвою або іншою кожного разу, коли бачимо, що нас засліплюють спокуси, пристрасті, гріхи. Рятуймо себе також через часте покаяння, сповідь, духовне читання. У покаянні відкриваються очі на реальність стану душі, через читання духовної літератури маємо відкриття Божих Істин та істин життя!
В cв.Томи Кемпійського запитали: в чому таємниця його мудрості. Він просто відповів, що вимолив її на колінах.
Бог – джерело мудрості. І радо нею обдаровує кожного, хто просить. Він гордим противиться, а покірним дає благодать (Мт. 9, 27–35).

Зиновій Бичко, НСЖУ, м. Львів

One Response

  1. Богдан Дячишин

    «На колінах» нічого не вимолиш!!! Молитва без дії мертва!!!
    Страждати вигідно, бо страждання оправдовує бездіяльність. Страждання вивищує, дає право звинувачувати, обурюватись, шукати винних і жаліти себе”. Шевченко ж, страждаючи, не був бездіяльним – діяв своїм поетичним словом, надпотужною силою духу:

    Борітеся — поборете,
    Вам Бог помагає!
    За вас правда, за вас слава
    І воля святая!

    Бог помагає, коли ми, власне, діємо, працюємо, докладаємо зусиль.
    Шевченко надто глибо осягнув розумом сутність Бога і сенс постійної боротьби за життя…
    Пригадаймо ще: “Бо молитва – слаба там підмога, // Де лиш розум і труд у пригоді стає” (Іван Франко, “Товаришам із тюрми”). Що треба розуміти так: первинною, все ж, є наша віра, яка базується на знаннях і дії; думка випереджає дію.