На мою думку, праця «Сівачі українського поля. Нариси про українських хліборобів» постає перед читачем із запізненням.
Цю книгу підготовлено у серії бібліотеки альманаху «СІВАЧ». Павло Свищ багато років друкував свою публіцистику у низці українських часописів, та все не міг дійти до омріяної книги. Він подолав довгий шлях, зітканий з безкінечних сумнівів та сподівань. Шлях, засипаний камінцями та тернистим гіллям. Шлях, який випадає не кожному, але є щастям пізнього дебюту. Коли я познайомився з Павлом, він мене вразив дивовижною любов’ю до літератури, життя в ній; прагненням написати про тих, котрі цього заслуговують. Про тих, які жили поміж нас і залишили хоч маленький, але слід справжньої доброчесті. Портрети та біографії у цій книзі наповнені дивовижною аналітикою, аналізом… Ця книга заслуговує уважного прочитання та осмислення. Перш за все через її наповненість унікальними життєвими долями тих людей, які працювали на славу нашій землі, нашому українському полю. Я наполягав на тому, щоб Павло видав збірник нарисів у цей непростий час, бо нині такі книги дуже потрібні.
Не буду говорити, що структура книги унікальна, що кожен текст чи біографія просто неоціненна в сучасному світі. Хто візьме до рук цю книгу, переконається особисто. Павло Свищ зробив титанічну річ — зміг показати нашому народові обличчя справжнього патріотизму. Обличчя унікальних людей, які жили колись і живуть нині у нашій країні, працюють заради неї. Вони — хлібороби українського поля! Наші хлібороби і тільки нашого українського поля, заради якого живемо і боремось сьогодні…
Станіслав Новицький