Можливо, вірші Ігоря Фарини з Шумська на Тернопіллі і не всі сприймуть через нетрадиційність письма. Але, напевно, всі зійдуться на тому, що у них відчувається дихання поетичної справжності. Вчитаємося! «Казка зніма капелюх з голови». Це – лише рядок з вірша, який присвячений геніальному поетові Богдану –Ігореві Антоничу. Або ще одна цитата «Душа верлібрить зі словес новації». Зрештою, для мене не був проблемою пошук вдатностей, бо цікаві метафори та образи є у кожному вірші. Помітне й тяжіння автора до неологізмів. Це, зокрема, проявилося і у назві цієї добірки «Сопілка мавколюбна». Дехто закидає поетові на основі цього штучність словогри. Не буду вступати у дискусію. Лишень зауважу, що й у традиційній версифікації є якісь елементи штучності, бо римоване мовлення (хочемо того чи ні) – руйнування усталеного.
Пам’ятатимемо про це, читаючи новаторські поезії Ігоря Фарини!
Олег Василишин, кандидат філологічних наук, м. Кременець
.
СОПІЛКА МАВКОЛЮБНА
\З віршів останнього часу\
***
завсіди манить днів дорогоспів
багнюка ворожди не схарапудить
хоч може в мене цілиться огуда
за те що до таїнного прибрів
до всіх випроб готовий квіт вогню
враз огорнув жадання шляхострумність
без пошуків у білосвіті сумно
і тракт до них уже не зупиню
.
***
античності трава скороминуща
у нині лезо застромля гострюще
й спокійненько клепсидра проклятуща
розповіда про чари запахущі
і насінинки долі всеплодющі
у неминанні гомонів грядущих
.
***
далеких років суєта й крутіж
в свідомості вмістились амбасадно
козакувати просяться у кіш
у сумерці нестримно-невідкладнім
не вродить щепа у саду замрій
честь утече з подаленілих храмів
якщо козацький кіш не піде в бій
наснажений розвиднень богунами
.
***
гойдається бунчук зухвальства дум
цар ірод не схова його до склепу
й через віки пориви заговорять
пришпорив коней літ святий батурин
.
КОНКІСТАДОРИ
брутальністю клеймована дорога
й запеклості позначка на лиці
не покидають обшир остороги
коли ідуть нахабно навпрямці
у далині ввижається пожива
крізь шрами що погрозливо блищать
до них іде відрадно справжній визвіл
поставивши означену печать
конкістадорів войовничі крики
задиристо у неміражний викид
кидають завойовницькі хуртечі
бо через літ в’язке небаговиння
пекельно простягає безупинність
лапище до п’янкої неутечі
.
НАД «ЛІСОВОЮ ПІСНЕЮ »
у дивність лісову ведуть замани
то їх звучання незвичайні гами
наповнюють сопілку мавколюбну
яка для митей злющості погубна
пісень фатаморганисті потоки
несуть в хащиська невертання спокій
туди лише закохані обличчя
мелодія сопілки рвійно кличе
.
лемківський мотив
пам’яті Б.-І. Антонича
грає кичера на дідових гуслях
казка зніма капелюх з голови
осінь шука невідомі ще русла
котрі подібні на ночі рови
сум не сховає вода дунайова
горами тягнуться злоті думки
яблука часу крізь дні чугайові
котяться швидко у риморядки
.
ПОВОЄННЯ
облави смерч джерелицю поранив
й чистінь холоднострумну скаламутив
жорстокістю червоної отрути
неначе ґазда плинність опоганив
вдавав що чує він за це вівати
у звичаю мотивах заперечень
та й тому дочекався до приречень
зло бурхоплин облаві став вертати
.
***
часонурт не відпуска від себе
дум які не мають озоріння
звив у серці розмисел гніздечко
я радію подарунку долі
.
***
Володимирові Дячуну
у сутність загляда містифікація
аби упасти на потрібний ґрунт
ріднизни незвичайна прокламація
кидає мислі в незвичайний бунт
душа верлібрить із словес новації
та інженерить в плинові секунд
щоб у чужих препишних варіаціях
не захлинувсь пісенності цвіркун
часоріка потужні шле привіти
її течіння ліпше б зрозуміти
адже бистрінь не зна альтернатив
немістифікацій власний мрійноголос
отримуєщ ввійшовши в дивоколо
яке шукань коагулить мотив
.
ПОЧАТОК СІЧНЯ 2018-го
Лесі Шмигельській
несніжність закликає у свій вир
й вертатися із неї вже не хочу
бо в ньому поселився зимомир
чарівно заглядаючи ув очі
ця незбагненність посеред зими
засніжити не зможе січень щастя
якщо не відшукаєм в днинах ми
бентежності січневого причастя
.
РІЗДВЯНА КАРТИНА
із дідуха краплинка благодаті
крізь голку днів перетіка в шитво
всевишшя вифлиємських харизматик
серед зими виіскрює різдво
.
***
кривавить в січні кетяжність калини
кущисто кида у червоний дух
вона у мене цілиться із люф
відвертості коли до неї лину
.
КВІТНЕВОЇ ПОРИ
хова пітьма за пазуху зірчастість
й втікає переляканим дівчатком
спішу через мокрющості травинки
цей космос персів пестити у тиші
.
ЛІТНІЙ МАЛЮНОК
повітря спеки липне до думок
дощу чекає тінь непрохолоди
нестерпності пекучої ковток
тече у серпня незбагненний подив
.
***
суцвіття у нестримності яріють
і дозрівання обрій накрива
охлібнення осонцену надію
зернинно відкривають нам жнива.
.
***
Богданові Мельничуку
плесом синім подих устремління
нікуди пароплаву не відвезти
коли у плині днів замешкав безтям
і владно вимагає поклоніння
він робить це вдихаючи кремезність
небаченого досі ще насіння
іще не знає що плодоносіння
під злющістю вітрів ніде не щезне
безсила гостроглядність неминання
подарувати мить непроростання
під звуки нестихаючого дива
із устремлінь неперебутнім димом
пливе через боління та екстрими
по синьоплесу думки пароплав.
.
ОСІННІЙ ЛІС
лисичої нори хитросплетіння
і тиша поруділої трави
прямую лісом й таїна коріння
з моєї не зникає голови
ще ранок але суть його пізнати
не допоможе мислення забіг
коли не упірну в дивакуватість
слідів осінніх до лисичих лігв
.
БІЛИЙ ВОСЬМИВІРШ
Богданові Смоляку
вереснеднини згущений озон
жовтогарячість не пуска від себе
щоб з нею ми дружили кожну мить
у прожилки вдивляючись химерні
рікою думань човничок пливе
під завивання дикої хурдиги
свіжистість плину душу надиха
коли вона шукає весноберег
.
ДОЩ
дощ листопадний зморшкуватий
упевнено навколо пада
дерев протези омиває
бо мусить все ж на них опертись
у парку холодно -пустельнім
повітрям передзимним диха
від насолоди сміючись
але ніхто в порожніх гніздах
із ним захоплення не ділить
і він ображено ридає
.
***
дзеркал осінніх хитра нерозлука
крізь Боже скло вигранює задуму
відкину в зимострашшя коренюку
що заважа вдивлятися у струни
.
Місяць
апостроф неба буквиці нічні
мачинням тьми вкриває демонічно
і хоче зжати серпиком магічним
роздумувань рослиночки сумні
.
***
а постріл бурі звіра неба вбив
тече на землю кров його дощами
веселкою до тебе побіжу
коли затихнуть звуки полювання
.
***
хрумкі світи очеретинні
в яких позірності нема
мене бентежить дуже нині
і почуваннями всіма
у дивовижному екстримі
що уникає світла рамп
і за отим яке незриме
неболотистий бачу штамп
хоча сніжниця через грими
колись нам запорошить дні
ти в цих світах очеретинних
не відвесніла ще мені