Чорний біль України знову сколихує спомини і, на жаль, у нових відтінках чорного: з часу повномасштабного вторгнення історію Чорнобильської АЕС обпалюють своїми хижими слідами окупанти.
…А як усе сталося того трагічного для України та світу ранку 1986 року, маленька Оля у свій 1 рочок, звичайно ж, не пам’ятала, однак уже 37 зі своїх 38 літ, радіоактивним атомом вписаних у долі мільйонів, живе споминами мами Галини Іванівни, турботою про власних уже донечок і уявою про той свій дім у Прип’яті, котрий вони вимушено залишили на третій день тієї глобальної для людства трагедії 1986 року.
– За спогадами мами у перший день ретельно мили дороги, – розповідає Ольга, – магазини спішно розпродували товар, радіо не працювало; на другий день почали говорити про вимушену евакуацію, але тільки з речами першої необхідності та документами (адже «через три дні ви повернетесь додому»); а вже третього дня до кожного під’їзду подали автобуси для виїзду; на жаль, велике оглядове колесо у парку так і не встигло порадувати дітей, бо відкриття було заплановане лише на травень.
Сама ж Галина Іванівна Швець у Прип’ять потрапила лише за два роки до чорної біди: після закінчення Бурштинського училища розпочала працювати кухарем. Момент виїзду з міста з маленькою донечкою особливо врізався у пам’ять, а надто – коли для подальшої рятівної дороги не було жодних білетів, але після пред’явлення паспорта з Прип’ятською припискою забирали без зайвих запитань.
Сьогодні Ольга Госик, прибиральниця гідроцеху Дністровської ГАЕС, укотре переступає квітневий поріг Чорнобильської катастрофи, дякуючи чужим людям з Іванківського району, а згодом – бабусі з дідусем, котрі прихистили її, малу, на Франківщині поки мама Галина впорядковувала всі їхні документи; а потім – уже й молодому місту енергетиків Новодністровську, котре з вересня вже стало її другою домівкою.
Так склалося, що за ці десятиліття родині не вдалося, як іншим, завітати крізь час у рідні стіни, що давно поросли плющем і розсипаються нещадно у роках. А так хочеться упізнати, переглядаючи традиційні для квітня документальні хроніки, приурочені черговій річниці аварії на ЧАЕС, так хочеться пригорнутися, так хочеться відчути… А забути про все не дає статус – «Потерпілі від Чорнобильської катастрофи».
Є у долі молодої жінки й інша дата, обпалена уже цією війною: разом із колегами-гідроенергетиками Ольга на собі відчула наслідки ворожої агресії 31 жовтня 2022-го на Дністровській ГАЕС, бо довелося прибирати уламки, мити-вимивати приміщення, котрі завжди були взірцем краси і благоустрою. За 14 літ роботи на станції молода жінка звикла, що ця унікальна гідроспоруда щоразу вражала ошатністю гостей різного віку і професійного спрямування, а у чистоті й доглянутості станції – і її багаторічний внесок.
…Прийдуть вони з батьками і дітьми та нашими «чорнобильцями» цьогоріч до пам’ятного місця у Новодністровську, заспіває про чорний полин її старша донька Олександра, талановита учасниця багатьох міських та освітянських заходів, пом’януть тих, хто за ці роки відлетів у Вічність, тільки чорний біль України відлунюватиме тепер у їхніх серцях болем цієї війни…
Інна ГОНЧАР
