Чортківська офензива

7 червня 1919 року почався героїчний наступ Української Галицької Армії, відомий в історії як “Чортківська офензива”. Затиснуті поляками, неначе пружина, до “Трикутника смерті” між Дністром і Збручем корпуси УГА перейшли у контрнаступ під Ягільницею та Чортковим і відкинули польське військо на захід.

На початку червня 1919 року уряд Західної Області Української Народної Республіки (ЗО УНР, до 22 січня 1919 р. – ЗУНР) і більша частина УГА опинилися на півдні нинішньої Тернопільщини. Тимчасовою столицею став Бучач. В цьому місті у Василіянському монастирі 2 червня відбулася нарада за участі президента Української Національної Ради (тимчасового парламенту ЗО УНР) Євгена Петрушевича, членів уряду (державних секретарів) на чолі з Ізидором Голубовичем, генералів Михайла Омеляновича-Павленка і Олександра Грекова, полковника Віктора Курмановича, отамана Альфреда Бізанца й інших старшин УГА. На нараді розглядалися різні варіанти виходу з критичної ситуації, зокрема перехід УГА за Збруч чи за Дністер.

“В головнокомандуванні були заступлені дві різні концеп­ції; головнокомандувач генерал Омелянович-Павленко зва­жав на дві можливості: 1. повністю зліквідувати фронт у Галичині і передати дальшу долю УГА в руки Антанти, а потім, по використанні всіх можливостей, відійти за Збруч і там вжити УГА до збройної боротьби проти большевиків; 2. евентуально спробувати лише протидію меншого розміру, бо, на його думку, більша офензива була б стратегічним без­глуздям… Призначений 25. 5. 1919 р. [насправді 9.06. – І.М.] на головнокомандувача УГА ге­нерал Греків і шеф Генерального Штабу та державний сек­ретар військових справ в уряді ЗУНР полковник Віктор Курманович були проти відходу за Збруч; вони радше під­тримували думку про відхід за Дністер” [1].

Разом з тим розглядаи необхідність зміни державного правління ЗО УНР. Бо багато членів уряду й УНРади опинилися на окупованій поляками території, і ці органи влади не могли повноцінно виконувати свої функції. Було запропоновано запровадити військову диктатуру. Але сталося так, що уповноваженим диктатором ЗО УНР стала цивільна особа. “Безладдя в державних секретаріятах та в запіллі взагалі викликало було серед загалу прагнення “залізної руки”, щоб вона в цей тяжкий воєнний час запровадила військо­вий порядок. З ініціятиви старшин, запропонували дикта­торське повновластя полковникові Курмановичеві. Сподівались, що він запровадить суворий, проте справедливий лад. На жаль, полковник Курманович не прийняв цієї пропози­ції, через свій лихий стан здоров’я. Диктатором оголошено д-ра Петрушевича. Він відразу розв’язав Державний секретаріят. Рівно ж генерал Омелянович-Павленко одержав демісію. Ця демісія була сприйнята армією з задоволенням, бо постійні невдачі генерала Павленка викликали були недовір’я до нього. Головнокомандування перейшло тепер пов­ністю до рук генерала Грекова. Замість хворого полковника Курмановича, що за свої зас­луги одержав генеральський ранґ, був призначений на шефа Генерального Штабу полковник Штіпніц-Тернова, а на шефа оперативного відділу – молодий сотник генерального штабу Льобковіц, який у дальшому перебігу Чортківської офензиви розробляв усі оперативні пляни за директивами досвідченого полковника Шаманека” [1].

Кілька слів про цих військовиків.

Михайло Омелянович Павленко (1878–1952) – полковник російської армії, підвищений гетьманом Павлом Скоропадським до звання генерал-хорунжого, 10 грудня 1918 року очолив Галицьку армію (УГА), якою командував до 7 червня 1919 року.

Олександр Греків (Греков, 1875–1959) – генерал-майор російської армії, наприкінці 1918 – на початку 1919 рр. був міністром військових справ УНР, 9 червня 1919 року призначений командувачем УГА, на цій посаді пробув до 5 липня 1919 року.

Віктор Курманович (1876–1945) – полковник австро-угорської армії, до червня 1919 року був державним секретарем військових справ ЗО УНР і начальником штабу УГА.

Альфред Бізанц (1890–1951) – майор австро-угорської армії, походив із Галичини, у червні 1919 року командант 7-ї Львівської бригади УГА.

Вільгельм Льобковіц (також Лобковець, 1893–1937) – офіцер-генштабіст австро-угорської армії, походив із Моравії, у червні 1919 року був начальником оперативного штабу при Начальній команді УГА.

Арнольд Вольф (1877–1924) – підполковник австро-угорської армії, німець, походив із Чехії, у червні 1919 року очолював 3-ю Бережанську бригаду УГА.

Альфред Шаманек (1883–1920) – капітан генерального штабу австро-угорської армії, німець, у червні 1919 року був начальником штабу II Корпусу УГА.

9 червня представники УНРади на своєму засіданні у Заліщиках призначили Євгена Петрушевича Уповноваженим диктатором й передали йому всю виконавчу і законодавчу владу ЗУНР (тоді ще формально Західної області УНР – ЗО УНР). Диктаторові вдалося перебороти хаос поразки, змобілізувати всі наявні сили, й УГА змогла провести знаменитий контрнаступ – Чортківську офензиву.

А розпочалася ця операція 7 червня 1919 року, коли 7-а бригада УГА здобула містечко Ягільницю. Про “розпочатий за наказом Начального вождя (командувача) УГА ген. М.Омеляновича-Павленка 7 червня 1919 наступ” написано у 10 томі “Енциклопедії історії України”. Натомість у 2 томі цієї енциклопедії написано, що саме генерал О.Греков “провів успішну Чортківську операцію УГА 1919 проти польс. військ”.

Здається, що найближчими до істини є безіменні автори книжечки “Чортківська офензива”, написаної в 1930-х роках безпосередніми учасниками подій і виданої у Мюнхені 1953 року з передмовою О. Горбача. Зокрема, тим ідеться про нараду старшин 3-ї та 7-ї бригад УГА  4 червня в с. Антонів (тепер Чортківського району):

“Генерал Омелянович-Павленко намагався переко­нати майора Бізанца в безвиглядності спротиву. Військова нарада, щоправда, не винесла того дня ніякої остаточної ухвали; проте виступ майора Бізанца подіяв на головнокомандування в тому сенсі, що воно дало наказ триматись су­проти ворога дефензивно-офензивної тактики. Водночас головнокомандування передало до розпорядження майора Бізанца ще й 3. бригаду, щоб дати йому можливість довести на ділі правильність свого пляну офензиви. 4-го червня 1919 р. прибув до командування бриґади сотник Волощук, що знайшов там підполковника Вольфа і майора Бізанца, коли вони саме радились над військовими мапами. Крім них, були ще присутні інші старшини 3. і 7. бриґади, як от Дибуляк, Ліщинський, Гусар, Зубрицький, Рибачевський, Степанів і спеціяльно прилучений у перебігу наради сотник Шепарович. Сотник Волощук повідомив був командувача бриґади про настрій військ та про їх невідкличне рішення битися з ворогом.

Між присутніми відбувся обмін думок, і в такий спосіб постала свого роду військова нарада. Першу ролю відіграв тут майор Бізанц, що дуже пристрасно обстоював офензиву. Він запропонував присутнім такий плян:  польські війська є натепер розпорошені у великому про­сторі. Головні польські сили натискають на наш 1. армійський корпус, тимчасом як перед нашим 2. армійським корпусом стоять лише менші польські з’єднання. Частина поль­ської армії зайнята тепер окупуванням карпатського перед­пілля і затримана нашою армією на лінії Дністра, а друга частина польської армії зв’язана на сході большевиками. Цю сприятливу обставину слід конче використати, щоб заатакувати ворога в його найслабшому місці, тобто по лінії Чортків–Бучач–Бережани–Львів, всіма наявними силами. У випадку успіху офензиви, польська армія зазнає неминучої катастрофи; але й у тому випадку, коли офензива вдасться лише частково, це значно послабить ворожий натиск на наш 1. армійський корпус. Тим самим ми матимемо потрібний час для впорядкованого переходу через Збруч. Проте діяти треба відразу, доки ворог іще не укріпив своїх нових становищ.

З міркуваннями майора Бізаца цілком згоджувався під­полковник Вольф, що, за своїм старшинським ранґом, голо­вував на тих зборах. Під час наради підполковник Вольф телефонічно пов’язався з командуванням бригади усусусів і повідомив його, що буде надіслана делегація старшин до головнокомандування. Командування тієї бриґади вповнова­жило підполковника Вольфа репрезентувати перед голов­нокомандуванням теж бригаду усусусів. На делеґатів перед головнокомандуванням призначено сотників Шепаровича і Волощука. В такий спосіб постав плян „скоку тигра” УГА.

Поданий вище фактичний матеріял потверджено сотником Ліщинським, що заявив, що наказ і плян офензиви був роз­роблений майором Бізанцом із співучастю старшин 3. і 7. бриґад; рівно ж і генерал Тарнавський потвердив, що плян атаки на Ягільницю був розроблений підполковником Вольфом і майором Бізанцом” [2].

Але треба було ще затвердити цей план у Начальної команди (НКГА), розташованої тоді в містечку Товсте (тепер Заліщицький район). Туди 5 червня поїхали Вольф і Бізанц. “Делеґати звернулись до полковника Курмановича з проханням, щоб він у харак­тері урядного державного секретаря військових справ при­їхав до фронту і там особисто дав наказ наступати, – що спричинилося б до підвищення бойового духу. Полковник Курманович взяв цю пропозицію до відома і відповів на це, що він іще повідомить бриґаду про своє рішення… По тому присутні старшини, з майором Бізанцом на чолі, вирішили розпочати наступ, не узгляднюючи евентуальної остаточної ухвали головкомандування. Того самого дня (5. червня 1919 р.) полковник Курманович оголосив такий наказ: „Я, полковник Курманович, як шеф Штабу Армії, даю вам – командувачам корпусів – наказ відразу з’явитись до своїх військ на фронт і сказати воякам від мене таке: „кожний вояк окремо, і всі разом, повинен дати собі ясну відповідь, чи він іще справді посідає національну й вояцьку честь, чи вояки є готові битись аж до останньої краплини крови і захищати цей останній шмат своєї Батьківщини, чи вони є рішені розпочати новий переможний похід, щоб звільнити своїх батьків, матерів і сестер. Скажіть воякам, щоб вони – пам’ятаючи свою вояцьку присягу – відразу припинили дальший відступ, а я наказую їм бути готовими до вирішального вдару. Це є мій останній наказ, і я вимагаю, щоб він виконувався, доки хоч один український вояк є живий. Я пода­юсь водночас до фронту, щоб особисто повторити свій наказ”. Наступного ранку полковник Курманович ще й особисто повідомив командувачів корпусів про стан армії. Тим часом ворог далі наступав, не натрапляючи на свому шляху на будь-який спротив. Тому польський воєнний звіт від 6. червня 1919 р. оголосив таке: „Стику з українськими війсь­ками більше не існує; навіть далеко висунені вперед патру­лі не дотикались до ворога”. Впродовж 5. і 6. червня поляки осягли лінії Гусятин–Копичинці–Чортків–Ягільниця–Джурин. Нарешті головнокомандування віддало такий наказ: сконцентруватись у просторі між Чортковом та Гусятином і Серетом і вживати супроти ворога дефензивно-офензивної тактики… В цей момент майор Бізанц, перейнявши на себе відповідальність за дальший перебіг подій, дав наказ наступати, бо він був тієї думки, що вояк повинен бути свідомим того, що він має залишити Батьківщину не добровільно, але лише тоді, коли він до того змушений…

Майор Бізанц, що завжди особисто керував тактичними операціями, вирішив і на цей раз вночі податись із сотником Ліщинським до фронту ще перед наступом. Саме перед своїм від’їздом він одержав о годині 22.30 від полковника Шаманека і сотника Коха телефонічне пові­домлення, що вони, тобто головнокомандування, нічого не мають проти офензиви, проте майор Бізанц повинен бути свідомим, що за неуспіх наступу він платить своєю головою. Водночас командування корпусу передало до його розпоря­дження, для офензивних операцій, ще й 3. бриґаду. По цьому телефонічному повідомленні майор Бізанц подався з сот­ником Ліщинським до Ягільниці. Ще на шляху вони дізна­лись, що Ягільницю взято. По своєму прибутті до Ягільниці майор Бізанц зібрав усіх старшин і ґратулював їм до вдало­го наступу. Ця перша вдала бойова подія, що вважається за почин Чортківської офензиви, спричинилась до значного підвищення настрою між вояцтвом, яке почувалось пригніченим не через бої, а наслідком безборонного відступу” [2].

Наступ розвивався успішно. 8 червня УГА здобула Чортків, 12 червня – Бучач, 13-го – Теребовлю, 15-го – Тернопіль… Докладніше про хід операції можна довідатися з “Денника НКГА” (див. Додаток).

Саме в цей час Директорія УНР розпочала з польським урядом переговори про перемир’я, сподіваючись у випадку припинення наступу галицьких частин отримати військову допомогу у війні з більшовиками. 16 червня 1919 року делегація УНР на чолі з генералом Сергієм Дельвігом уклала з представниками Польщі договір про перемир’я, який мав вступити в силу з 21 червня 1919 року. За умовами перемир’я між УГА і польською армією мала бути встановлена демаркаційна лінія, за основу якої було взято «Лінію Дельвіга» (Залізці – р. Серет – Тернопіль – Острів – Літятин – р. Золота Липа – р. Дністер – Незвисько).

Перемовини відбувалися без консультації та згоди з урядовими колами ЗО УНР, а перемир’я розцінювалося як спроба поляків виграти час, підтягти резерви та зупинити наступ УГА. Цей договір не був визнаний диктатором Євгеном Петрушевичем, і УГА продовжувала свій наступ.

З 17 червня велися запеклі бої за Бережани. Був шанс оточити там великі польські сили та здобути значні запаси амуніції, якої катастрофічно не вистачало в УГА (особливо снарядів для артилерії). Але, хоча галичани 21 червня здобули місто, більшість військового спорядження поляки встигли вивезти.

“В той самий час, тобто 20. або 21. червня, відбулись збори старшин головнокомандування в Бучачі. Генерал Греків звернувся до присутніх із такою промовою: Панове старшини! Вибачте, що я не говоритиму вашою рідною мовою, якої я ще не вповні навчився. Проте, з Божою допо­могою, якщо я надалі лишуся в вами, то скоро опаную українську мову і промовлятиму до вас по-українському. Вибачте, що я не познайомився з вами всіма, але я був, наслідком подій останніх днів, такий перевантажений працею, що не було для мене можливе запізнатися з вами всіма. Я звертаю вашу увагу, панове, на те, що ми переживаємо тепер вирі­шальний момент, коли вирішується долю Галичини, – чи вона належатиме українцям, а чи полякам. Саме тепер відбуваються наради Мирної Конференції в Парижі про долю вашої Батьківщини. Якщо нам удасться твердо стати над Сяном, то Східня Галичина лишиться в українських руках, а якщо це нам не вдасться, то ваша доля є невідома і неприваблива. На нас усіх чекає велика праця. Я закликаю вас усіх: працюйте, допоможіть мені призвести розпочату пра­цю до щасливого кінця” [3].

До речі, генерали-наддніпрянці розмовляли в УГА переважно російською мовою, натомість більшість штабістів-австріяків спілкувалися німецькою.

Наступ УГА тривав. 22 червня І Корпус зайняв Золочів. Але сили були нерівними. 28 червня поляки зупинили наступ УГА під Ходоровом, Перемишлянами, Олеськом і розпочали свій контрнаступ, щоби тепер повністю окупувати Галичину.

Тим більше, що 25 червня Антанта визнала за Польщею право тимчасово окупувати Галичину, “щоби захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд”. Проте Рада Послів Антанти, найвищий орган, який мав вирішувати всі справи після закінчення Паризької мирної конференції, ще не погодилася на включення Галичини до складу Польщі.

30 червня державний секретар США Лансінґ заявив делегації УНР, що Мирна конференція не згодиться на самостійність народів колишньої Росії, окрім Польщі та Фінляндії, й українці мають лише одну дорогу – порозумітися з Колчаком (той у листопаді 1918 року був проголошений в Омську “верховним правителем Росії”).

4 липня Начальна Команда Галицької армії надіслала телеграму Головному Отаману Дієвої армії УНР Симону Петлюрі такого змісту: “Під сильним напором польських сил, за браком муніції й інших матеріялів, Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої України. З цих причин НК ГА звертається з проханням до Головного Отамана – призначити район виключно для Галицької армії – простір між річкою Збручем та лінією Сатанів–Борщівка–Городок–Купель–Смотрич–Черч–Голосківка–Кам’янець-Подільський–Жванець включно, де армія відпочила б та упорядкувалася”.

У цей же день після короткої наради в штабі Наддніпрянської армії схвалили рішення про перехід УГА через Збруч, і 5 липня надіслали відповідь:

“Українська Наддніпрянська армія та її Головна Команда приймає Галицьку Українську армію, як братню, й усім їй допоможе, що в її силах. Головний Отаман дає наказ у цій справі належним установам і має тверду надію, що тимчасове лихо зміниться, й обидві армії з’єднавшися в одно нерозривне ціле, в швидкому часі побачать кращі дні. Отаман В.Тютюнник”.

У цій ситуації 16-18 липня УГА й уряд Петрушевича перейшли через Збруч на з’єднання з Армією УНР, яка теж втрачала територію в боротьбі з більшовицьким військом. Уряд ЗО УНР переїхав до Кам’янця на Поділлі. Чисельність Галицької армії (трьох корпусів та команди етапу) становила тоді 49795 осіб, з яких 18-19 тис. багнетів, 158 гармат та 546 кулеметів. Начальним командантом УГА був генерал Мирон Тарнавський.

Український історик Лев Шанковський вважав, що керівництву ЗО УНР і УГА треба було погоджуватися на “Лінію Дельіга” і припинити наступ. А потім “перейшовши Збруч раніше 15 днів скоріше, Галицька Армія дійшла була б до Києва на два тижні раніше, тобто тоді, коли Добровольча армія ген. Денікіна була від нього далеко”.

Польський історик Міхал Клімецький, автор книги “Чортків 1919” писав:“Переможний, хоча порівняно короткий, марш Галицької Армії на захід мав натомість величезне значення для процесу формування української нації. Чортківська офензива з її блискучими успіхами створила новий, привабливий для українського суспільства образ жовніра УГА. Без цього війна 1918–1919 рр. перейшла би до історії українського війська лише як пасмо наступальних і оборонних операцій, позбавлених блиску великих перемог” [4].

ПРИМІТКИ

[1] Чортківська офензива. – Мюнхен, 1953. – С. 18.

[2] Там само. – С. 16, 17.

[3] Там само. – С. 34.

[4] Klimecki M. Czortkow 1919. – Warszawa. 2000. – S. 205.

ДОДАТОК

“Денник Начальної Команди Української Галицької Армії” про Чортківську офензиву

7. 6. 1919.

7. червня 1919. зробив неприятель сильнішими силами наступ з Чорткова на Ягольницю, слабшими силами в на­прямі Шманківці – Шманківчики.
Ворожий наступ в напрямі Шманківчики відбито.
В Ягольницю втиснувся ворог.
Вдорожено наступ на Ягольницю.

8. 6.

Вчерашні сильні неприятельські сили, які втиснулися до Шманківчик і дальше через Ягольницю, відкинено в протинаступі на Чортків. 3 скоростріли і много полонених в наших руках.
Нині вечером взяв ІІ-гий Корпус Чортків. Наступ 1-го Корпуса в напрямі Вигнанки вдорожено. Початок 2-га годи­на перед полуднем.
Від правого крила 1-го Корпуса до околиць Городниці й Хоросткова нема неприятеля.
В Копичинцях наступав около 1 неприятельський курінь на Вигнанку і стиснув праве крило 10-ої Бригади на Слобідці.
Вдорожено протинаступ. Початок 9. 6. 2. год. перед пол.
Перед ІІ-гим зглядно ІІІ-им Корпусом обсадив неприя­тель в незвісній силі Язловець.
Неприятельську кінну стежу помічено коло фільварку Травна, 9 кільометрів на північний захід Ягольниці.
На Дністрі ніяких змін.

9. 6.

Побитий неприятєль поніс в Чорткові великі страти. Одна тяжка 15-центіметрова батерія гавбіц (5 гармат), одна 8-центіметрова гармата (канона), 52 скорострілів (по­ловина російських, половина австрійських), много крісів, 200 полонених, 60,000 набоїв піхотної муніції і много иншої муніції доси зголошені.
Побитий в Чорткові неприятель належить до дивізії пол­ковника Сікорського і складається з полків 40., 13., 36., кіль­кох легких і тяжких батерій.
Решти ворога в відвороті в напрямі Бучач.
Копичинці обсаджені около одним неприятельським ку-рінем.
По одному куріневи польських полків 17., 18., 42. (група генерала Александровича) сконстантовані в Бучачи.
Язловець і Новосілка Язловецька обсаджені неприятелем в незвісній силі.

10. 6.

Неприятель стягнувся на Чортків. Сильні польські сили і польська міліція утікли з правого крила в напрямі Теребовлі.
В Тернополі зголошено два неприятельські полки.
Після иншої верзії концентруються в Тернополі позісталі ще на сході частини армії Галлера.
Зголошено два неприятельські полки (поодинокі курені двох полків) в марші з Монастириск в напрямі Бучача.
Власний літак до Тернополя, Монастириск і Бучача відісланий.
Румуни розвивають живу діяльність в відтинку Устє-Біскупє – Мельниця.

11. 6.

На сьогодні побили наші хоробрі війська неприятеля на всіх пунктах, де з ним стрінулися.
Вчера і нині відкинено коло Бучача около шість до сім неприятельських куренів частинно на Підгайці, частинно на Нижнів (полки 40., 18., 36.).
II-гий Корпус взяв сьогодня в рішучім наступі Бучач і обсадив одною сотнею Монастириска. Взято полонених, дві гармати, много скорострілів; оружже і обоз здобуті.
ІІІ-тий Корпус взяв Язловець. (Там один курінь польсь­кого полка 15., з польської дивізії генерала Залінського), 9-ий полк уланів розсаджений і його цілий обоз з харчами, чоботами і черевиками відібраний, полонені взяті, 8 скрострілів, більше полевих кухонь й обозу здобуто.
Бригада У. С. С. розбила два неприятельські курені і відкинула на Теребовлю.

12. 6.

3-та польська дивізія генерала Залінського має – після висказу полонених – йти через Дністер на Нижнів.
4-та польська дивізія мала бути дірігована залізницею з Черновець до Станиславова. Початок транспорту 9. червня.
(Инша верзія – проба переходу під Хотином.)
12-го червня пополудни спостережено два неприятельські курені в марши з Підгаєць до Монастириск.
Сьогодня в ночи заняв І-ший Корпус – при сильнім попертю II-го Корпуса – Теребовлю.
Відділи 3-ої Бригади заняли о год. 21:45 Струсів.

13. 6.

Рештки дивізії генерала Сікорського злучилися коло Тер­нополя до останнього опору.
Неприятель стоїть з двома куренями 24-го полка на лінії Купчинці – Настасів – Чортория, з трома куренями 10-го полка на лінії Мишковичі – Кіпячки. В Тернополи – штаб диві­зії полковника Сікорського і 12-ий полк в резерві. Крім цего розбитий під Теребовлею 13. полк і сильно зменшені полки 36. і 40.
9-та Бригада заняла Скалат під рішучим (шнайдіґем) проводом отамана Мартиновича і приневолила чотири непри­ятельські курені до панічного відвороту на Тернопіль. Один побитий курінь належить до 19-го полка, другий до 12-го.
Перед ІІІ-им Корпусом стоять неприятельські задні сторожі (нахгутен) над Золотою Липою коло Товстобаби і Задарів з 18-ти гарматами і чотири метачами мін в сильних ровах (стелюнґен).

14. 6.

Перед І-им Корпусом стягнув неприятель коло Тернополя великі сили, і – зміцнений побитими в боях під Чортковом-Теребовлею куренями – поставився до рішучого бою. В самих Бережанах має знаходитися лише слабий непри­ятель, який телефонічно просив о поміч.
Неприятель тримав перед полудневою групою ІІІ-го Корпуса малий причілок на північ і північний захід Нижнева, перед північною групою з задними сторожами (нахгутен) Золоту Липу.
В боях коло Монастириск побито по три курені полків 13., 14. і 37.
В районі Тернополя сконстатовано частини полків 13., 40., 36., 24., 10., 12., 8. і один міліційний курінь.
ІІІ-тий Корпус відкинув сьогодня неприятеля коло Козови на західнім березі Стрипи і обсадив Товстобаби. Бій бере бажаний оборот.
В ціли одноцільного провадження битви під Тернополем лучиться І-ший і ІІ-гий Корпуси в групу армії генерала Тарнавського.

15. 6.

Битва коло Тернополя випала в нашу користь. Сьогодня по полудни ввійшли війська 10-ої Бригади до Тернополя. Добича дуже велика.
В Тернополі побито польські полки 40., 19., 10., 12., 13., 36., 24., 8., 39. і курінь смерти рітмайстра Абрагама.
Разом 14 до 20 куренів.
Польські помочі стягається зі Львова.
Тим дорога через Бережани в район Рогатин – Перемишляни в більшій части вільна від неприятеля.
Перед ІІІ-тим Корпусом перейшли в ночи з 14-го на 15-го червня около три неприятельські курені міст коло Нижнева і є з 8-ою Бригадою на північ від моста в твердім бою.
На західнім березі Золотої Липи відкинула 11-та Бригада під проводом її рішучого команданта сотника Шльоссера неприятельські сили.
Товстобаби в наших руках.
Сотник Шльоссер втиснувся з частинами своєї бригади в Медухи, 5 кільометрів на північний захід від Галича.
Польський 10-ий полк приїхав залізницею до Бережан і звідти вдарив серед боїв одного власного деташма аж в око­лицю Мужилів, 5 кільометрів на північний захід Підгайців. Частини 2-ої Бригади відкинули його на Літятин.
Пробоєвий курінь ІІ-го Корпуса стоїть в бою коло Саранчуків, 8 кільометрів на полуднє Бережан, з одним курінем польського 10-го полка.
Групу армії генерала Тарнавського розвязується з 16-тим червня.
І-ий і -гий Корпуси оперують знову самі для себе,

16. 6. ІІ

Побитий неприятель відійшов в неладі з головною силою на Броди, з частями на Львів і Збараж.
Неприятельський 10. полк і панцирний поїзд, які насту­пали в напрямі Підгайці, стягнені; 10. полк залізничим транспортом.
Неприятельський причілок на північ Нижнева заняли війська ІІІ-го Корпуса по дводневнім надзвичайно прикрім бою.
8. Бригада відзначилася передусім в ручнім бою.
Власний потяг наступав дуже успішно.
І-ший Корпус осягнув 6-ою Бригадою Озірну, головною силою район Глубічок Великий і йде групою Мартиновича через Збараж на Заложе.
ІІ-гий Корпус згромадив головну силу коло Козови.
ІІІ-тий Корпус стоїть 11-ою Бригадою коло Галича, 8-ою коло Нижнева, 2-ою коло Підгаєць.

17. 6.

Два свіжо прибулі неприятельські полки обсадили лінію Зборів-Яцківці (13 кільометрів на північний схід від Зборова). Стоячого коло Білоголови (5 кільометрів на полудневий за­хід Заложа) неприятеля відкинула сьогодня ночею 10-та Бри­гада через Оліїв (13 кільометрів на північний схід Зборова). Оліїв обсаджений 10-ою Бригадою, яка ударяє дальше в зади неприятеля.
Коло Бережан обсадив неприятель пяти до шести куренями західній беріг Сенівки,
В Конюхові і Хороброві (20 кільометрів на північний схід Бережан) є по одному неприятельському куріневи, 11-та Бригада відбила один неприятельський наступ на Медуху, що на північний схід Галича.
Неприятель побудував коло Большівців, на північ Галича, міст через Гнилу Липу і вечером знову спалив.
Неприятель евакуує Станиславів до Калуша. Станиславів вільний від польських військ.
В Товмачи й Озерянах польські міліції.

18. 6.

І-ший Корпус взяв Зборів через окружаючий наступ з півночі.
Передусім 10-ій Бригаді належить повне признання за її рішуче і зручне заховання.
Зголошено зі Львова незначні неприятельські зміцнення в напрямі Бережан.
На північ залізничого тору Красне – Тернопіль оперує польська львівська дивізія генерала Єнджейовского, до якої належать полки 5. і 38. 4. полк, який рівнож належить до цеї дивізії, був підчинений полковникови Сікорскому, який з розбитками своєї старої дивізії (полки 12., 13., 36., 40.) стоїть на полуднє від названої лінії.
До дивізії Сікорского належать кромі цего два курені познанського 24-го полка, які вже стояли в боях.
Неприятєль боронить завзято Бережани, стоїть однак перед упадком.
Там зголошено свіжі полки 6., 7. і 8.
Перед ІІІ-тим Корпусом стоїть 3-та польська дивізія ге­нерала Залінского. Сконстатовано там полки 10., 13., 14. і 9. полк кінноти.
Кромі цего рештки 4-ої польської дивізії (полки 18. і 37., один курінь 10-го полка і один познанський пробоєвий курінь) , які разом коло Нижнева понесли великі страти.

19. 6.

Неприятєль тримає дальше з около двайцяти свіжими ку­ренями Бережани і робить зрезиґновані (ферцвайфельте) протиудари.
На полудневім крилі шаліє бій за місцевости Ольховець і Посухів.
Дальше держить неприятєль лінію: двірець Плугів – Славна – фільварок Злобу – Махновці – високорівня Торгів – Рогатин – Поморяни – Коропець 19-им і 24-им полками.
Перед ІІІ-им Корпусом стягає неприятєль після зголошень розвідчиків на полуднє Коропця на Дністрі коло Ольши около 2.000 людей.
Перед І-шим Корпусом вертають побиті під Тернополем части неприятеля на Броди.

20. 6.

Битва коло Бережан ще сьогодня в ночі рішиться в нашу користь.
Перед І-шим Корпусом зібрався неприятєль в силі одної дивізії.
Неприятєль обсадив там загально лінію Плугів – двірець Плугів – Нуще. Зміцнення зголошені з Золочева.
Пєрєпєльники, Манаїву, Гіндаву заняла сьогодня 20-го червня вечером 10-та Бригада.
Перед 9-ою Бригадою окопався неприятєль (4. і 5. пол­ки) на лінії Неміч – Підкамінь – Літовиска.
11-та Бригада відкинула і розігнала сьогодня коло Ліпниці Долішної (в долині Нараївки) один курінь 9-го полка, один курінь 11-го полка, 2 курені 13-го полка, один курінь 14-го полка, три курені 20-го полка і уланський 13. полк.

21. 6.

Головна сила побитого під Бережанами неприятеля стя­гнулася на Стратин і Рогатин.
Здається – його обоз відійшов день передше через Нараїв місто.
Переслідування деташмами вдорожено.
Перед І-шим Корпусом тримає около одна неприятельська дивізія Плугів, Івачів, Нуще і Кругів.
Перед ІІІ-тим Корпусом обсадив неприятєль західний беріг Нараївки і Дністер аж до Незвиск. Здається – його сила є коло Галича.
І-ший Корпус заняв сьогодня Підкамінь, Шишківці, Звижин – на полудневий захід Підкаміння і двірець Плугів.
Коло Манаїва відбито два неприятельські наступи і взято в протинаступі Лукавець.
10-та і 5-та Бригади стоять з неприятелем в бою.
ІІ-гий Корпус продовжує переслідування неприятеля і свій похід вперед після диспозиції дня 21-го червня.
11-та Бригада ІІІ-го Корпуса вдарила на Рогатин.
2-га Бригада зібралася до удару на Бурштин коло Свистільників.

22. 6.

І-ший Корпус заняв сьогодня Золочів.
Перед ІІ-гим Корпусом пішов неприятєль на Гнилу Липу й організує там опірну лінію для оборони Львова.
В Дунаєві стояла аж до сьогодня пополудня неприятельська задна сторожа.
Неприятєль обсадив Гнилу Липу, Фірлеїв, Клещівну, Підгородє і Пуків, на схід Рогатина.
Перед фронтом ІІІ-го Корпуса йде неприятєль через Бурштин на захід.
Здовж Дністра без змін.

23. 6.

Перед фронтом І-го Корпуса відійшов неприятєль на захід і північний захід. Броди аж на кінні стежі від неприятеля вільні.
В Ляцьку стягається сильніші сили.
Перед ІІ-гим Корпусом обсадив неприятєль лінію Ольшаницю – Новосілки – Требовач –
вис. 404. на захід від Гологори – Зашків (на полудневий схід від Гологір) – вис. 403. Висока, на полуднє від Гологір – Лінівці – Виписка – Криконь – Волків.
Сильніші сили неприятеля тримають західний беріг Гни­лої Липи від Перемишлян аж на захід Фірлеїва.
На захід Підгородя (Підгродя) перейшов власний деташма Гнилу Липу та відкинув один неприятельський курінь.
На захід Рогатина і коло Бурштина відкинено неприятеля.

24. 6.

Перед І-шим і ІІ-гим Корпусами обсадив неприятєль лінію Ожидів (на зал. торі Львів – Броди, на схід від Красного) Соболівку – Шкваряву – Ольшаницю – горб вис. 404. (на захід Гологір) – височину вис. 422. – Плєніків – Виписки – Бриконь – Волків – Гнилу Липу аж до Фірлеїва – около трийцяти (30) куренями полків 7., 8., 9., 10., 12., 13., 14., 16., 20., 24., 28., 29., 36., 40., 41. і сильною артилерією (також середини калібер).
4-та Бригада заняла сьогодня Гологору, вис. 404., на захід відти, і горб вис. 418, Лиса та в рішучім наступі здобу­ла одну гармату і 5 скорострілів, та взяла полонених.
2-га і 11-та Бригади відкинули неприятеля через потік Свірж.
Передусім 11-та Бригада відзначилася особливо в близькім бою (нагкампф) на кольби і багнети. В районі Броди нема неприятеля.

25. 6.

Загально положення неприятеля незмінене. І-ший Корпус відбив сьогодня сильний неприятельський наступ в напрямі Зборова і в протинаступі заняв Ожидів і Белзець, здобув один панцирний поїзд і два вагони піхотної муніції.
ІІІ-тий Корпус відбив сильний неприятельський протинаступ на Рогатин і знову заняв місцевости Руду і Черче, на північний захід Рогатина.
2-га Бригада заняла Явці, Васючин, Підмихайлівці, Журів, Черніїв і Букачівці.
8-ма Бригада наспіла до Рогатина.

26. 6.

Положення неприятеля перед І-шим і ІІ-гим Корпусами незмінене.
Перед ІІІ-тим Корпусом сконстатовано зглядно зголоше­но частини польських полків 9., 14., 18., 20., 25., 28., 29., 32. і два легіонові полки.
Район на полуднє Дністра не є ще дальше в достаточний спосіб вияснений.
В кожнім разі треба звернути особливу увагу на околи­цю Нижнів – Мариямпіль – Галич.
Після одної верзії стягає неприятєль все з цего району, після другої – стягає він значніші сили з заміром провадження офензиви.
Начальна Команда цінить його на максімум 2.000 люда.

27. 6.

Белзець занятий, Кота 404. на захід Гологір страчена. Впрочім без змін. (В диспозиції не подано взагалі ситуації).

28. 6.

Неприятєль зискав через сильний удар на Бережани район Нараїв. Рівночасно приневолив сильними наступами на І-ший і ІІ-гий Корпуси армію до відвороту.

29. 6.

Перед фронтом 1-го Корпуса сконстатовано польський полк 11. в поході з Тростянця в напрямі Пєрєпєльники. Один неприятельський курінь осягнув Плугів. Дві ескадрони стоять коло Плеснян. 3.000 стрільців війська Галлєра стоять в районі Поморяни з патрулями коло Храбужної і Лавриківців, на схід звідси.
Неприятєль увійшов сьогодня 29-го червня з слабими відділами до Бережан і осягнув розвідчими відділами залізничу стацію Потутори, Шибалін і Жолнівку.
Одна неприятельська кольона втиснулася через Болшівці в напрямі на схід і стояла там з 14-тою Бригадою в бою.
Коло Нижнева створив неприятель сьогодня чотирнайцяти (14) гарматами вогонь і приготовляється до переходу через Дністер.
Також коло Коропця і в районі Золотого Потока є познаки проб переходу.
Коло Ольші уставлено три батерії на позиції. Неприятельські війська – незначні сили пересунулися тамтуди з Товмача.
Большевики обсадили Броди.

30. 6.

Загально не переступив неприятель нігде Золотої Липи. Стежі й вивідчі відділи відкинені.
Неприятельську спробу переходу коло Нижнева відкинено.

1. 7.

1-го липня йде неприятель з сильнішими силами в напрямії 1-го Корпуса з Бродів, які Поляки обсадили, і з Плугова через Зборів і Озірну.
Головна сила неприятеля (дивізії Єнджейовского і Сікорского, кілька куренів Галлєра і батерії) в районі Підкамінь – Зборів – Озірна. Група полковника Павлика (шість до вісім куренів, 200 до 300 люда кавалерії, 4 легкі й одна тяжка батерія) в районі Бережани – Козова.
В районі Устє Зелене – Товстобаби около два неприятель­ські полки та дещо кавалерії й артилерії.
На полудни Дністра лише слаба кіннота та скоростріл.
(Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. – Нью-Йорк, 1974. – С. 5-14).

08.06.2014

Ігор МЕЛЬНИК, ZBRUC