(Львів, «Апріорі». 2016)
З кінця дев’яностих в українській літературі почався справжній бум сповідальної, зокрема і щоденникової прози. Люди вивільнилися, запрагнули виговоритися. Знаю про це з власного досвіду – з відгуків на мій щоденник лірично-іронічної прози «Спокуса вічністю» (1998, 1999). На початку 2000-их виступив Петро Сорока зі своїми денниками, прикметними споглядальними рефлексіями і філософськими роздумами автора. Згодом глобальна «мобілізація» (маю на увазі мобільний зв’язок) і соцмережі цей процес трохи стримали. А тепер – вже новітня історія прикликала до життя нових «хронікерів».
Саме в такому контексті можна розглядати «Щоденник болю і тривоги». Він дещо споріднений з мемуарами П. Сороки, але є насамперед особистісно-громадянським, якщо можна так висловитися. Щоденник, як жанр, належить до мемуарної прози. Це стосується і записок Ольги Яворської, які згодом можуть стати безцінними. Бо це – живі свідчення нашої драматичної доби, хроніка подій, які відбилися в серцях українців. Це дуже сучасна література, хоч авторка не модерністка й віддає перевагу традиційному письму. І це письмо – щире, нехитре, психологічне, що характерно взагалі для її прози.
«Щоденник я вела з дитинства. Не можу відмовитися від нього й досі. Щоденник – це відображення пережитого й передуманого, відтворення журби і радості. Народжуються слова, які хочеться записати. У щоденниках – печать людської долі і того часу, в якому вона живе. У них я переходжу незримі рубежі літ, старію, рятуюся від нудьги, ділюся враженнями від почутого і прочитаного. Щоденник – мій споконвічний супутник» – Перший запис від 25 жовтня 2013 р.
«Щойно подивилася Новини. Кров і смерть». Це одне джерело інформації. А є ще листи і дзвінки друзів, родичів. З Києва, з Майдану, зі Сходу.
13 грудня 2013 р. З листа Андрія Боб’юка:
«… Хочу поділитися враженнями про київський Євромайдан, де, незважаючи на свій вік і здоров’я, перебував з 28 листопада до другого грудня. Було нас там вісім вояків УПА. Я на власні очі бачив те побоїще і переконався, що наші українські юнаки в беркутівській формі страшніші за російських спецпризначенців, що залили кров’ю Чечню… Після того Янукович закликає до якогось діалогу. З ким? З катами?.. Ми, повстанці, що бачили багато жорстокості більшовиків, були приголомшені цим побоїщем».
21 січня 2014. Валерій Ратич телефоном з Майдану:
«Не бійтеся. Я у самій гущі подій на Грушевського. Свистять кулі, розриваються шумові гармати, але відчуття страху немає. По телевізору дивитися набагато страшніше».
Щоденник охоплює період з 25 жовтня 2013 р. – до 31 січня 2015 р.
Найдраматичніший час нашої новітньої історії. Свідчення сучасниці, яка спостерегла і пережила трагічні події цього відтинку історії серцем – письменниці, жінки, матері, учительки, що переймається долями своїх учнів. Це дуже широкий аспект, такий поглиблений кут зору, який відображає душевний стан усього народу – кожного з нас. Бо ми, незалежно від того, чи були, чи не були на Майдані і на війні – всі ми є учасниками цієї грандіозної епопеї протистояння українського народу зі злом, ще однієї московсько-української війни.
Хроніка подій, часом з точністю до години й хвилини, світлини хлопців, які загинули, спільні молитви, участь у похоронах героїв, яких привезли ховати в рідній землі, зустрічі, роздуми.
Під назвою «З нами Бог» – доба 19 лютого 2014 р. записана погодинно.
«Київ у загравах пожеж. Жахлива ніч… Почалося пекло – зачистка Майдану… Зателефонувала Люба Проць і повідомила, що отець Тарас Рисей із Самбора просить усіх засвітити Стрітенські свічки і молитися. Телефоную рідним і знайомим. З Майдану чути молитву «З нами Бог». Опісля – повстанські пісні та Гімн України. Небачена звитяга!»
– 00 год. 50 хв.
О третій годині ночі – вірш «Майдан» (Страхом Майдан не спинити,/ Гімн правди не замовкає…)
«Майдан зачищено» – висвітлилося зловісне в Інтереті».
– 6 год.
«– Правий сектор пішов у наступ, – голос з Майдану. Отже, не зачищено.
– 6 год. 30 хв.
«Фантастика! Майдан вистояв!» – 7 год.
Валерій Ратич з Майдану:
«Майдан живе і я живий … загинуло 28 людей. У Будинку профспілок згоріло багато протестувальників, сотні поранених. Олю, цей лет не зупинити, кожен із нас знає: треба втримати Майдан». – 10 год.
І останній запис цієї доби: люди з Тур’є, села, де живе Ольга, цілими сім’ями кинулися перекривати дорогу, бо прийшла чутка, ніби до села їдуть два автобуси з «беркутівцями»… – 22 год.
У цей тривожний час Ольга Яворська – весь час на зв’язку, контактує зі свого Тур’є зі всією Україною…
23 вересня 2014. Данило Кононенко телефоном з Криму:
«Тішуся, що отримуєте «Кримську світлицю». Ми пересилаємо інформацію до Києва, але газети отримати не можемо. Так складно все, що не передати словами. Тиск високий, настрій поганий, лежу в лікарні. Із шкіл повимітали все українське, не залишивши жодної української книжки…»
13 жовтня 2014 р. Микола Мамай із Луганщини:
«У нас зараз із людьми великий розбрат: одні – за Україну, другі – за Росію, треті – за Луганську народну республіку. Суперечки між сусідами, друзями, ріднею переростають у ворожнечу. Винною у всьому є Росія і її брехлива пропаганда. Кипить село, без війни йде війна між українцями і малоросами»…
Щоденник Ольги Яворської – джерело інформації і величезної емоційної напруги. Є тут і хвилини затишшя, і час для роздумів.
18 жовтня 2014 р.
«Перечитала матеріали Наталії Павленко про життя і творчість німецького мислителя, композитора і поета Фрідріха Ніцше. Жахливі речі! Геніальний розум межує зі страшним безумством. Оприлюднюється найінтимніше, найсокровенніше і … наймерзенніше (зокрема записи санітарів психіатричної лікарні у медичній книзі Фрідріха Ніцше)
Навіщо?!!!
«Возлюби ближнього свого» – це насамперед означає: «Дай ближньому спокій!» (Фрідріх Ніцше)»
13 листопада 2014 р.
«Допоки світом правлять сила і гроші, Божому світлу дуже важко досягнути землі»
Друга частина щоденника «Мозаїка буднів і свят» – хроніка битв і поразок АТО та … літературних зустрічей.
Авторка не переймається тим, за якими критеріями будуть оцінювати її книжку. Це і хроніка-свідчення, і літературний щоденник, бо тут є розмисли сучасної письменниці, яка перебуває в одному контексті з колегами; яка постійно кличе собі на підтримку безсмертний дух Шевченка і Лесі Українки, Стуса чи свого незабутнього вчителя і морального авторитета Івана Гнатюка.
Ми тут постійно впізнаємо творчий почерк Ольги Яворської, письменниці-гуманістки, чи інакше – людинолюбки, бо про кого вона не писала б – про згорьованих сільських жінок чи про героїв УПА – вона пише про них з величезною любов’ю і добротою, без зайвих «саморефлексій». Лаконічно, точно – і скромно: там, де йдеться про особу автора. Тим часом з кожного її поста – говорячи сучасною мовою, з кожного щоденникового запису можна створити новелу а то й роман.
Символічно, що щоденник Ольги Яворської вийшов услід за її романом про УПА «На чужих вітрах» («Апріорі», 2015 р.) – ніби засвідчуючи спадкоємність боротьби українців різних поколінь за свою гідність і свободу.
Надія Мориквас, член НСПУ,
Львів.