Щойно у фейсбуці побачив повідомлення про те, що мама якоїсь учениці подала до суду скаргу щодо нового українського правопису й одразу майнула думка – невже всі українці так «досконало» розуміються в питаннях нашого мовознавства? Більшість хоче з правопису покепкувати, просто сміючись із нього познущатися.
Наш фольклор має влучні приказки: В чужім оці і порошину бачиш, а у своїм і поліна не примічаєш; У чужий монастир зі своїм уставом не ходи. В чужу церкву не лізь. У чужий черевик ноги не впихай. Вони якраз стосуються отих усіх «знавців», які люблять порадити, зауважити, доповнити, підкоригувати, висміяти – одне слово, пхати носа до чужого проса. Бідолахи, либонь, забули, що в чужому просі б’ють по носі!
Отак, вочевидь, сталося і з нашим новим правописом. Він не може всім угодити – ще такий ся не вродив, аби всім догодив! Скажу одразу – це не просто новий, але новітній кодекс української мови. Усе тут відповідає парадигмі розумних і логічних підходів.
Як зазначили у Кабміні, рішення про оновлення редакції правопису ухвалили “з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм”. Для чого нам новий проект правопису?
Як кажуть розробники – то все заради того, аби українці користувались правописом, створеним на фундаменті української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ, що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового та культурного життя.
Правописна комісія повернула до життя низку особливостей “харківського” правопису, який затвердили в 1928 році. На переконання членів комісії, їхнє поновлення має наукове підґрунтя. Автори впевнені, що саме так ми зможемо повернутись до “питомої української мови”.
Правопис на глибоких наукових основах і питомих мовнорозмовних українських традиціях розробила спеціально створена робоча група Комісії з питань правопису Міністерства освіти і науки України, до якої увійшли провідні філологи країни. При цьому розробники наголошують: “Правописна комісія виходила із розуміння того, що Український правопис, як правопис і будь-якої іншої мови, не може бути вичерпним; він кодифікує засадничі, найбільш поширені або спірні орфографічні положення. Правописна комісія розраховує на уважне прочитання, конструктивні пропозиції і доброзичливу критику всіх зацікавлених користувачів і знавців української мови”.
Переважна кількість змін стосується слів іноземного походження – змінюється варіативність їхнього відтворення українською, уніфікуються правила написання слів і слоформ.
Такі зміни зафіксовані в новому українському правописі: числівник “пів” у значенні “половина” пишемо окремо: пів Києва, пів яблука, пів відра. Раніше було кілька варінтів написання: через дефіс, з апострофом і разом. Виняток – слова, з якими “пів” становить єдине поняття (півкуля, півмісяць, півострів тощо).
Слово “золото-валютний” тепер потрібно писати через дефіс (раніше – разом).
Деякі питомі українські і давно засвоєні слова перед приголосними н та р мають варіанти з голосним и відповідно до вимови: індик (индик), індича (индича), індиченя (индиченя), індичий (индичий), індичина (индичина), індичитися (индичитися), індичка (индичка), ирій (= вирій), ірод (ирод).
У художніх текстах іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь можуть набувати, як варіант, закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости, крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси.
Складені назви інформаційних агентств пишемо з великої літері (крім родової назви) і без лапок: агентство Українські Національні Новини, агентство Франс Пресс, агентство Інтерфакс-Азербайджан. Раніше назви писали в лапках.
“Гінді” та “Гельсинки” тепер пишемо саме так. Раніше ці слова писалися через “х”. Фонетично близькі до h звуки передаємо через “х”.
У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами: буквою г (Васко да Гама, Вергілій, Габсбург, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гонгадзе, Гулівер) і шляхом імітації іншомовного [g] – буквою ґ (Васко да Ґама, Верґілій, Габсбурґ, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґонґадзе, Ґулівер і т.ін.).
У запозиченнях із давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція, аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат, пауза і павза, фауна і фавна.
Буквосполучення “th” у словах грецького походження передається варіативно: Марфа і Марта, Афіни та Атени, міфологія і мітологія, кафедра і катедра і т.д. Раніше було прийнято зазвичай вживати “ф”.
Слова “проєкція” та “проєкт” потрібно писати через “є” (раніше через “е”).
Назви виробничих марок машин, приладів і т.ін. беруться у лапки і пишуться з великої букви: літак «Руслан», автомобіль «Вольво», екскаватор «Амкодор», автобус «Богдан», трактор «Слобожанець». Але назви самих цих виробів (крім назв, що збігаються з власними назвами), беруться в лапки і пишуться з малої букви: «запорожець», «фольксваген» (автомобілі), «боїнг» (літак), «панасонік» (магнітофон), але: «Тесла», «Таврія» (від власних назв). Винятки: «жигулі», «мерседес».
Географічні назви, що починаються зі Східно-, Західно-, Північно-, Південно-, Центрально-, пишуться з великої літери (обидва слова) і через дефіс: Східно-Китайське море (раніше Східнокитайське), Південно-Західна залізниця, Західно-Казахстанська область.
Слова із першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер- писатимуться разом: ексміністр, віцепрем’єр, оберофіцер, унтерофіцер, онлайн, штабскапітан. Раніше ці слова писалися через дефіс.
Зиновій Бичко, мовознавець