Окрайці думок пережитого-перечитаного. На віддалі сльози пам’ять думку оживляє – живу й розумну істоту, думку життя.
У світі так мало тепла, любові, кохання. Жоден мислитель, наука не в змозі осмислити вічні істини кохання: «Насправді нам невідомо ані що це таке, ані чому нам властиво закохуватися…» (Робін Данбар, «Наука любові та зради). «Віра у “велике, вічне кохання і щастя”, віра в те, що той перший, щасливий вечір буде тривати все життя, “зупинися, мите, ти прекрасна” і т.п…» (Ілько Лемко, «Афоризми про кохання). Любов (кохання) приходить несподівано і неможливо пізнати його потаємну сутність: «Кохання – це все! І це все, що ми знаємо про нього» (Емілі Дікінсон). «Докази існування Бога такі самі, як і докази любові. Вони не переконливі, однак вони є найважливішими доказами нашого життя» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»). Щаслива людина, коли зустрічає оте єдине дароване Богом кохання, бо кохання першим і останнім не буває – воно єдине і вічне.
Чи був момент життя землян, коли любов була в усьому! Коли? Можливо – це було тоді, коли Адам із Євою ще трималися за руки?..
Коли ще люди трималися за руки… Були щасливі. Щастя – це коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя… Живімо духовним життям, не думаймо про тлінне – мозок людини формує світ, який навколо нас, світ живого, світ безсмертної ідеї…
Ми розуміємо частинно й роздумуємо, володіючи частинними знаннями, про кохання, життя, хоча в першому випадку нема потреби роздумувати – кохаймо всіма силами людського духу життя: «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім – обличчя в обличчя; тепер розуміємо частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишається віра, надія, любов, – оці три. А найбільша між ними – любов» (Перше послання апостола Павла до коринтян 13:12,13).
З 1934 року відома теорема австрійського професора Курта Геделя про неможливість дослідити до кінця всі процеси будь-якої замкненої системи, не вийшовши за її межі. На сьогодні ми не можемо вийти за межі нашої Сонячної системи, а Всесвіту – й поготів, тому нам не залишається нічого іншого, як, на відміну від тварин, дивитися не тільки під ноги, а й, хоч інколи, на зорі. І постійно думати, працювати мозком. Це єдиний спосіб завжди залишатися людиною й бодай щось пізнати. Зрештою, «жити – означає мислити» (Ціцерон), та й як не визнати рацію Ральфа Емерсона, що «Порятунок людства в тому, щоб кожному навчитися думати своїм розумом».
Людина стає розумнішою – життя ж ускладнюється. Прикладаймо зусилля до пізнання духовного начала природи і людини – все створене Творцем слугує вічності… Мої розмисли, дослідження текстів Святого Письма, доступні наукові дослідження спонукають стверджувати, що смерті, як такої, не існує: «– усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця… Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки…» (Екклезіяста 3:11,14а):
Вічність була до приходу твого на світ, чоловіче, –
Буде вона й по тобі…
Леонід Таррентський
Як тут не згадати Миколу Руденка?! Хтось у тюрмі для політичних в’язнів наприкінці березня 1978 року ніби нашіптував йому ось ці поетичні рядки:
З нічого світ творився, із нічого…
І зрозумію, що оте нічого
Не можна розгубить серед тривог,
Бо то є іскра сяєва святого,
Для котрого єдина назва – Бог.
Бог – це згусток великої енергії ідеального вакууму (порожнечі), ним є і з допомогою цієї енергії все створив і творить. У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією. Як її освоїти? Чи може її задіяти Той, що створив усе і всіх?! Чи здатні ми це бодай зрозуміти? Лукрецій стверджував: «З волі богів, із нічого ніщо народитись не може (Про природу речей. К.: Дніпро, 1988. – 189 с.)…
Пам’ятаймо – дух людини не щезає, не розчиняється у Всесвіті, а осідає, записується на Божих носіях, скрижалях безсмертної пам’яті: «Померле – не пропадає із Всесвіту» (Марк Аврелій). Минаємося, проминаємо з огляду на порох нашого тіла. Накопичуймо ж дух нашого єства, інформацію мозку, яка слугує вічності, акумулює енергію для нашого вічного майбутнього: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7). Усі та все – в одному реченні незбагненної правди.
Вір, хоча не бачиш… «А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Послання апостола Павла до євреїв 11:1). Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне, у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
Одинокий і самотній той, хто вчить про єдине і вічне кохання. Не всі здатні повірити, побачити, у самотності зберегти віру й надію вічності… «Із вічністю контрактів не буває»… Григорій Сковорода стверджував, що жоден мислитель не є таким самотнім, як той, що вчить, роздумує про вічні істини життя: «Це лише гіпотеза, що безсмертя не існує» (Олег Кришталь)…
«Коли лебедина зграя курличе наді мною, я думаю про тих, кого немає серед нас, і не шукаю в небесах їхніх бентежних душ, як це схильні робити деякі поети, – тим віддають небо, а самі втішаються радощами земними, – я далекий від того» (Василь Земляк, «Зелені Млини»). Жодні теперішні миті не варті спогадів, які залишаються в ПАМ’ЯТІ на все життя. Пам’ять – основа нашого розуму…
____________________________________________
*Ліна Костенко, «І засміялась провесінь: – Пора!..»
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів