Феодосій Григорович Мандзюк асоціюється мені з дитинством…
І не тому, що знаю його з дитинства. Ні.
Реально познайомився з ним десь на початку 1990-х років у Луцьку…
А тому – що… красива, аристократична Світлана Іванівна Василевська вчила мене історії у восьмирічній школі села Залісці Рожищенського району на рідній нашій Волині, і – стала пізніше його дружиною… Врешті, він, здається, і забрав цю чарівну молоду вчительку від нас до столиці Волинського краю.
А дещо пізніше мої доньки – Надія та Олеся – дуже сподобали книжечки для дітей Феодосія Григоровича, серед яких «Неправильні правила поведінки», яку він мені подарував, а я пізніше придбав цих книжечок цілий міх і роздаровував діткам моїх друзів – такими смішними, добрими, світлими і ловкими були ці талановиті духовні джерельця. Цитували їх весело сім’ями при зустрічах.
Мудросердний журналіст, письменник, краєзнавець, видавець, поет-сатирик, який після закінчення філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка працював на журналістській, редакторській, видавничій роботі найвищих рівнів акредитації (від загальноукраїнської газети «Молодь України» – до обласної волинської «Радянська Волинь» та створеної та редагованої ним гумористичної газети «Нате, гумористичних телерадіопередач) написав і видав багато книг під своїм іменем і під псевдонімом Кость Волиняка. Серед них – гумористично-сатиричні «Специфічний дефіцит», «Дуля із знаком якості», «Звіриний суд», «Хапайте і читайте!», «Веселі опуси», історико-країзнавчі, як-от «Володимир-Волинський Свято-Успенський собор», «Луцький замок на старих малюнках і фотографіях»… і ті, якими я захоплююсь найбільше, – для дітей – «Як зайчата вчилися читати», «Як звірі борщ варили», «Ярмарок у лісі», «Перелазив Тарас через перелаз», «Чому корова кольорова?», «Незвичайний мотоцикліст», «Чотири чортики пошили шортики» разом із отими геніальними «Неправильними правилами…», які сміливо можна зараховувати до золотої скарбнички нашої національної літератури для дітей.
І що навдивовижу незвичайно, надзвичайно серед творчих людей: Феодосій Григорович був чоловіком «цілим» (за Іваном Франком) – тобто його добра лірично-гуморна людська вдача із відповідною дитинною усмішкою вусатого козака гармоніювала із тим, що він писав, творив, адже гумористи в житті бувають людьми дуже скучними і серйозними, а драматичні лірики – гуморними. В особі, в особистості Феодосія Мандзюка – рідкісний золотий перетин. Адже талановито писати для дітей – найскладніше, а писати для дітей з гумором – загалом вищий пілотаж у літературі та й у житті-бутті.
Епізодично ми зустрічалися з Феодосієм Мандзюком у волинських творчих «тусовках», в очолюваному ним видавництві «Надстир’я», де виходила друком моя монографія «Митець – Влада – Преса: історико-типологічний аналіз», у редакції газети «Вісник & К°», де я часто гостював у її редактора – мого близького земляка і товарише Євгена Хотимчука і де Феодосій Григорович, або ж Федось, як його називали друзі, працював заступником редактора… Він запрошував мене на його гумористичну телепередачу «Веселий оповідач» розповідати анекдоти та цікаві історії, небилиці, сміятися – щоби не плакати…
Аз грішний мав честь писати про Феодосія Григоровича статтю до академічного видання «Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника. Львів, 2000. Вип 7, с. 207).
Після мого повернення зі Сполучених Штатів у 2000 році сімейство Мандзюків запросило мене до себе в гості, де я познайомився з їх креативними синами Денисом та Максимом, принісши, як зараз пам’ятаю кілька пляшок американського пива, бо ж працював якийсь час у нью-йоркському екзотичному пивбарі. А Мандзюки гостювали мене всім символічно національним, українським, допомагаючи мені якомога швидше адаптуватися до нашого, рідного після мого майже річного перебування за океаном…
Їх син Максим стане успішним інженером…
Дениса Мандзюка ж учила на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Франка моя дружина Людмила, а він, успішно вивчившись, брав у мене інтерв’ю як у середньовічного письменника – уже в іпостасі одного із кращих молодих журналістів України.
Такий-от тісний цей білий світ, де так приємно зустрічатися із такими добрими, світлими, терплячими, розумними, красивими зовнішньо і внутрішньо, справжніми аристократичними людьми – як вічний волинянин Феодосій Григорович Мандзюк, його мудра і чарівлива дружина, моя вчителька історії Світлана Іванівна, сини Денис та Максим, родина, друзі…
Я вдячний долі за такі людські подарунки, найсвіжіший із яких подарована мені на моїй презентації в Луцьку Світланою Іванівною видана в останні місяці земного шляху її чоловіка його чудова книга «Легенди старого Луцька».
Із тихим сумом згадую, як у день святого апостола Андрія у Свято-Миколаївському храмі Луцька в 2015 році ми під плач неба – пронизливий дощ – проводили в історію, у вічність відомого журналіста, письменника, краєзнавця, видавця, просто Божу Людину – Феодосія Мандзюка (Костя Волиняку), якого поважно знала і по-дитячому любила вся Волинь, Україна.
Молюся, як умію, за його незабутню душу.
Чекаю онуків, щоби почитати їм книги Феодосія Григоровича Мандзюка…