Скільки людей – стільки характерів. І, зрозуміло, що ми по-різному сприймаємо всіх і кожного. Це аксіома нашого життя. Кожен поводиться так, як підказують йому внутрішні переконання, моральні принципи. Але є речі, обов’язкові для всіх, – порядність, чесність, совісність. Це те, що переступати не можна, якщо хочеш жити з людьми в мирі, дружбі й любові.
Є у мене знайомий. Назву його Юра. Для нього пообіцяти щось, збрехати, кинути слова на вітер – норма. Я знову і знову прощаю йому, вітаюся, подаю руку, начебто нічого й не сталося, бо коли людина кидає слова на вітер, то не смертельний гріх і за християнськими законами не можна тримати на неї зло. Але ж і прощати, не зважати незліченну кількість разів не можна. Терпець мені, чесно кажучи, рветься. Ось сьогодні знову зустрів Юру, а він весело:«Я винен тобі книжки, сьогодні принесу. Десь о третій буду. А ще хочу показати нові журнали».
Та ні о третій, ні о п’ятій Юра не прийде. Не прийде і наступного дня. А коли через тиждень ми зустрінемося знову, він радісно вигукне: «Вітаю! Сьогодні або завтра принесу борг. Обіцяю!»
То як реагувати на таку людину?
Залишається тільки усміхатися.
Для чогось у світі й такий тип потрібен. Може, для різноманітності?
Василь КОРЧАК